Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)

Глибину душевного потрясiння поета точно передають сповненi гнiву рядки, де змальовано жахну апокалiптичну картину знущань над украiнським народом, земля якого стае «цвинтарем розстрiляних iлюзiй». Поет викривае злочини прислужникiв режиму i попереджае вбивць:

Уже народ – одна суцiльна рана,

Уже вiд кровi хижiе земля,

І кожного катюгу i тирана

Уже чекае зсукана петля.

Як бачимо, Симоненко зумисне користуеться лайливими i грубими словами, щоб ще i ще раз пiдкреслити свое особисте ставлення до тиранii та тиранiв.

Так вiн продовжуе вiтчизняну традицiю викривальноi поезii, закладену Тарасом Шевченком.

Дитинство поколiння, до якого належав Симоненко, було понiвечене вiйною, потiм принижене бездушнiстю й хамством комунiстичних бюрократiв. Державна влада мала на метi якнайшвидше зруйнувати родову пам’ять людей й витворити з них нову спiльноту – радянський народ. Свiдомий свого походження митець просто i прямо оголошуе, що вiн мужицького роду, що Украiна для нього найбiльша i найдорожча цiннiсть, що вiн боготворить рiдну землю i вiдчувае кревний зв’язок з нею:

Украiно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вiкова…

Гримотить над свiтом люта битва

За твое життя, твоi права.

На поетичних вечорах Симоненка любили слухати в Киевi й Черкасах, i хоча вiн програвав у артистичностi Миколi Вiнграновському, експериментаторствi Івановi Драчевi, iнтелектуалiзмi Лiнi Костенко, вiн мав свою прихильну аудиторiю, яка щиро реагувала на сповненi громадянського (а насправдi нацiонального) пафосу вiршi.

Поезiя «Лебедi материнства» стала своерiдною вiзитiвкою i заповiтом поета. Слова «Можна все на свiтi вибирати, сину, / Вибрати не можна тiльки Батькiвщину» викарбуванi на надгробку Симоненка в Черкасах. Друга частина цього твору, починаючи зi слiв «Виростеш ти сину…», покладена на музику А. Пашкевичем, стала популярною пiснею. Успiх цього твору зумовлений його загальним настроевим ладом, таким близьким i зрозумiлим кожному украiнцевi.

Молода матiр, заколисуючи сина, провiщае його майбутню долю. Вона знае, що на нього чекае великий свiт, дружба i любов, свiдома вона й того, що ростить захисника, який боронитиме свiй край, а якщо трапиться непоправне, то мати впевнена – рiдна земля вiзьме бiль ii сина собi. Їi едина порада дитинi – не забувати, що матiр та батькiвщину не вибирають.

Пiснею стала ще одна поезiя Симоненка, лейтмотив якоi – цiннiсть i унiкальностi кожного людського життя.