Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)

Так, перший роздiл поеми «Замiсть вечiрньоi молитви», в якому передано батькiвську тривогу за маленького сина, написаний в основному п’ятистопним хореем, з незначними вкрапленнями анапеста та iнших розмiрiв:

Ти лежиш iще впоперек лiжка —

Ну до чого мале i чудне!

А до тебе незримi вiжки

Прив’язали цупко мене.

Кажуть, носа ти вкрав у баби,

Губи й ноги забрав моi,

Взяв у матерi синю звабу

І в очах своiх затаiв.

Наступний роздiл «Погрози ночi», що мае три невеличких пiдроздiли «Танець пiтекантропiв», «Хор генералiв», «Монолог маленького привида», показуе нам батька, який заснув над дитиною.

Яскравим прикладом творчого пошуку на формальному рiвнi е вiрш «Танець пiтекантропiв». Його ритмiчний малюнок утворюють в основному короткi розмiри, часта змiна яких в поеднаннi з вiльним римуванням надае творовi глибоко емоцiйного, «пульсуючого» звучання:

Ми не брешем, не лукавим, —

Що подужаем – берем!

Ми сьогоднi свiтом правим,

Все жерем,

Жерем,

Жерем!

Батько стривожений майбутньою долею сина, його думи «розiйшлися в дозори», нiби охороняючи дитину.

Над народами, над вiками

Встало горе, мов чорний гном.

Торохтять бойовi тамтами

Над прозорим дитячим сном.

У виглядi пiтекантропiв поет змальовуе усiх «вузьколобих» потвор, якi живуть не власним розумом, а брехливими i пустими гаслами, якi вважають себе «вiд глузду вiльними» i тому сiють довкола себе жах i запустiння.

Генерали уособлюють у поемi руйнiвне, агресивне начало, яке поет так ненавидiв, бо воно нищило життя. Симоненко тавруе полiтикiв, якi розпалюють вiйну задля власних амбiтних планiв. Вони ж погрожують батьковi тим, що i його син буде затягнутий вiйною:

Не цяцьками – ракетами бавимо,

А життя не вертае назад —

Син iтиме з очима кривавими

Крiзь гарячий атомний чад.

Привид же уособлюе всiх безневинно вбитих дiтей, що стали жертвами амбiцiйних генералiв та пустоголових сучасних полiтикiв-«пiтекантропiв»:

Я – твiй ровесник, пролiсок надii,

Розтоптаний жорстокiстю нiкчем,

Я – син краси i голубоi мрii,

Я – автор ненаписаних поем.

В уста привиду Симоненко вкладае зверненi до молодого батька слова про моральну вiдповiдальнiсть перед сином за свiт, в якому тому жити.