Фінансист

Дивне честолюбство! Можна було б навiть сказати – дивна збоченiсть.

Попри всi своi страхи i сумнiви, Лiлiан Семпл приймала залицяння i турботи Френка, бо теж мимоволi тяглася до нього. Одного разу вночi, лягаючи спати, вона пiдiйшла до туалетного столика i уважно оглянула в дзеркалi свое обличчя, оголенi плечi та руки. Яка вона все-таки гарна! Незрозумiле хвилювання охопило ii, коли вона розглядала свое довге попелясте волосся. Вона подумала про молодого Ковпервуда, але перед ii очима одразу виник образ покiйного мiстера Семпла.

– Чому ви так часто приходите до мене? – запитала вона, коли наступного вечора Френк зайшов до неi.

– Хiба ви самi не знаете? – промовив вiн, пояснюючи iй усе своiм красномовним поглядом.

– Нi…

– Справдi не знаете?

– Як вам сказати… Я знаю, що ви гарно ставились до мiстера Семпла i до мене як до його дружини. Але мiстера Семпла бiльше немае.

– Зате е ви, – наголосив вiн.

– Я?

– Так. І ви менi подобаетесь. Менi добре з вами. А ви хiба не вiдчуваете того ж таки?

– Власне, я нiколи про це не думала… Ви набагато молодший за мене. Адже мiж нами рiзниця в п’ять рокiв.

– Дрiбницi, – промовив Френк. – Роки не мають значення. У всьому iншому я досвiдченiший за вас рокiв на п’ятнадцять. Я знаю життя краще, нiж ви будь-коли будете його знати. Та ви й самi в цьому не сумнiваетеся, – додав вiн м’яко i переконливо.

– Так, це вiрно. Але зате i я знаю багато з того, чого не знаете ви.

Вона тихо засмiялася, оголивши своi чудовi зуби.

Уже стемнiло. Вони сидiли на верандi. Рiчка внизу тихо котила своi води.

– Можливо… – зiтхнув Френк. – Адже ви жiнка. Чоловiк нiколи не може збагнути до решти душу жiнки. Але я мав на увазi практичний бiк життя, – саме в цьому сенсi я старший за вас.

– То й що ж?

– Нiчого. Ви запитали, навiщо я приходжу до вас, от я i пояснив. Правда частково, певна рiч.

Вiн замовк i став дивитися на рiчку.

Мiсiс Семпл пiдняла очi на гостя. Його поставна фiгура з роками ставала все мiцнiшою, вiн тепер виглядав цiлком зрiлим чоловiком. Непроникний погляд великих ясних очей надавав його обличчю якогось щирого виразу. Про те, що таiлося в iх глибинi, вона не здогадувалася. Щоки у нього були свiжi, руки м’язистi i сильнi. Їi нiжне, тендiтне тiло навiть на вiдстанi вбирало в себе енергiю, що йшла вiд нього.

– Менi здаеться, вам не слiд так часто бувати у мене.