Фінансист

Незабаром Френка вже знали i в багатьох маклерських конторах, i на бiржi. Вiн скуповував товарнi рештки для своiх господарiв, придбавав партii потрiбного товару, що випадково траплялися, вербував нових клiентiв, лiквiдовував надлишки, збуваючи iх дрiбними партiями зовсiм несподiваним покупцям. Вотермени тiльки дивувалися, з якою легкiстю вiн все це проробляв. Френк мав винятковi здiбностi налаштовувати людей доброзичливо вислуховувати себе, зав’язувати дружнi стосунки, проникати в новi торговi кола. Свiже джерело забило в старому руслi торгового дому «Вотермен i Ко».

Клiентуру тепер обслуговували незрiвнянно краще, i Джордж став наполягати на тому, аби Френка посилали в сiльську мiсцевiсть для пожвавлення торгiвлi. Отож Френк нерiдко виiжджав за мiсто.

Перед Рiздвом Генрi Вотермен сказав братовi:

– Треба зробити Ковпервуду добрячий подарунок. Адже вiн не отримуе платнi. Як ти гадаеш – п’ятисот доларiв буде досить?

– Це чималi грошi, як на теперiшнi часи, але, по-моему, вiн iх заслужив. Цей юнак, безсумнiвно, виправдав всi нашi очiкування i навiть перевершив iх.

Вiн немовби створений для хлiбно-комiсiйноi справи.

– А що вiн сам говорить про це? Ти не чув – вiн задоволений?

– О, менi здаеться, вiн цiлком задоволений! Утiм, ти бачиш його не рiдше за мене.

– Ну що ж, так i покладемо – п’ятсот доларiв. А з часом можна буде взяти його компаньйоном в нашу справу. У нього хватка справжнього комерсанта. Зроби розпорядження щодо цих грошей i скажи йому привiтне слiвце вiд нас обох.

І от напередоднi Святвечора, коли Френк переглядав якiсь накладнi та рахунки, щоб перед прийдешнiм святом залишити всi справи в повному порядку, до його столу пiдiйшов Джордж Вотермен.

– Усе ще за роботою? – запитав вiн, зупиняючись пiд слiпучим газовим рiжком i схвально дивлячись на старанного юнака.

За вiкном вже спустилися сутiнки, i мороз покрив вiзерунками скло.

– Так, переглядаю дещо наостанок, – iз посмiшкою вiдповiв Ковпервуд.

– Ми з братом дуже задоволенi тим, як ви працювали цi пiвроку.

Нам хотiлося якось оприлюднити нашу вдячнiсть, i тому ми просимо вас прийняти винагороду п’ятсот доларiв. А з наступного року ми призначаемо вам регулярну платню – тридцять доларiв на тиждень.

– Дуже вам вдячний, – вiдказав Френк. – Я не розраховував на такий оклад. Це бiльше, нiж я мiг собi уявити. Адже працюючи у вас, я багато чому навчився.

– Облиште! Ви заслужили цi грошi i можете залишатися у нас, скiльки захочете. Ми вам завжди радi.