Фінансист

– О…

Щасливе зiтхання вирвалося з ii грудей. Вона зашарiлася. Мiстер Ковпервуд знае, що каже. Вiн усе знае, вiн такий сильний! Багато хто захоплюеться ним, зокрема, i ii батько й мати i, як вона чула, навiть мiстер Молленгауер i мiстер Сiмпсон. А який у нього гарний будинок, яка прекрасна контора! Але головне – його спокiйна цiлеспрямованiсть врiвноважувала ii бентежну силу.

Отже, Ейлiн з сестрою отримали запрошення, а татусевi й матусi Батлерам дуже делiкатно натякнули, що бал пiсля закiнчення прийому влаштовуеться переважно для молодi.

До Ковпервуда з’iхалося чимало гостей, iх раз у раз представляли одне одному. Господарi з належною скромнiстю пояснювали, як вдалося Елсворту вирiшити складнi завдання, поставленi перед ним. Товариство прогулювалося критою галереею i розглядало обидва будинки. Декотрi iз запрошених були давно знайомi мiж собою. Вони жваво розмовляли в бiблiотеках i iдальнях. Хтось жартував, хтось поплескував по плечу приятеля, в iншiй групi розповiдали кумеднi анекдоти, а коли день змiнився на вечiр, гостi роз’iхалися по домiвках.

Ейлiн у сукнi з синього шовку з оксамитовою пелеринкою такого ж кольору i вигадливим оздобленням зi складочок i рюшiв мала великий успiх. Синiй оксамитовий капелюх iз високою тулiею, прикрашений темно-червоною штучною орхiдеею, надавав iй трохи зухвалого вигляду. Їi рудувато-золотаве волосся було укладене пiд капелюхом у вигадливий шиньйон, а один локон спадав на плече. Ейлiн вiд природи зовсiм не була такою зухвало-смiливою, якою вона здавалася (але iй подобалося, щоб люди саме так думали про неi).

– Ви сьогоднi дивовижнi, – сказав Ковпервуд, коли вона проходила повз нього.

– Побачите, що буде увечерi, – усмiхнулась вона.

Легкою, гордовитою ходою вона пройшла в iдальню i зникла за дверима. Нора з матiр’ю затрималися, розмовляючи з мiсiс Ковпервуд.

– Ах, як же у вас гарно! – захоплювалася мiсiс Батлер. – Ну й щасливi ж ви будете тут, згадаете мое слово! Коли мiй Еддi купив будинок, де ми зараз живемо, я так йому напрямки й видала: «Знаеш, Еддi, цей будинок аж надто хороший для нас, iй-бо!».

– Як на мене, це премило, мiсiс Батлер, – вiдгукнулася мiсiс Ковпервуд, нервово озираючись, чи бува нiхто не почув iх.