«Ефект Вертера» та інші новели

Путiвцями, манiвцями на биту дорогу, що вела, як кажуть, до Чернечого поля, збиралося все бiльше таких, як вони. Кожен вiз, а дехто, котрий зблизька, й нiс на плечах свого хреста. Цiлi валки скрипiли у тишi, зусебiч стiкаючись на велику путь. Їхали без гомону, як то звично для ярмарчан, без пiсень, як ведеться у веселян, iхали мовчки, i в осiнньому прозорому роздоллi було чутно лишень скрип сотень колiс. Та, либонь, i тисяч, коли глянути на простець ген попереду й ген позаду.

Як, звiдкiля в поруйнованiй краiнi миттю поширилась ця чутка? І чому тисячi возiв виiхали з уцiлiлих обiйсть Полтавщини, Херсонщини, Луганщини, iз-пiд Житомира, iз-пiд Катеринослава – i разом посунули Бозна-куди, на якесь Чернече поле вкопати кожен свого хреста? Годi сказати.

За кiлька день, ближче до того Чернечого поля, стали iм попадатися тi, якi верталися звiдти. Похмурi, зарослi, крiзь зуби казали, що не пускають бiльшовики на те поле, по всiх шляхах i дорогах виставили загони, завертають назад, ще й погрожують, тож люди полишають вози у мiсцевих селян i стежками вночi несуть на собi своi хрести.

Опанас iз Прокопом вирiшили не доходячи минаючи i собi понести свiй вантаж у руках. Ішли перш якимись курними дорожинами, потiм кривулястими стежками, а потому й чистими полями, куди серце казало.

Удосвiта заввидiли – щось мрячить перед ними. Наче рiдколiсся.

Ще обвитi ранковим туманом, повкопували своi хрести поруч. «Шкода, що не освяченi», – подумав Опанас. Одначе хай i так. Стали, помолилися. Що ж, треба вертаться, доки не розвиднiлось.

Тiльки взялися йти – аж гледь: те рiдколiсся оточене… цепом червоноармiйцiв! Отакоi, Опанаса аж в холодний пiт кинуло. Добра не жди.

– Вы задержаны! – гаркаво гукнув, очевидно, iхнiй начальник. – До выяснения обстоятельств обязаны безоплатно работать в местном трудотряде.

Таких, як вони, виявилося чимало. Збили iх в один гурт. Усе бiльше селяни, та траплялись на вид i робiтники, й мiщани, а один бородань наче батюшка. Опанас до працi охочий, мiцний хазяiн, однак не до безоплатноi, та ще й на бiльшовикiв. А коли виявилось, яка то на них чекае праця, то всi геть похнюпились, аж руки опустились: пиляти хрести. Одним iх викопувати, другим пiдносити, третiм рiзати цурпалки, як на дрова.