Енеїда

Пiрр розiгнався за ним, запалившись, i хоче смертельно

530 Зранить; ось-ось уже вхопить рукою, вже списом проколе.

Вiн же, проте, до батькiв лиш добiг, i упав перед ними,

І на очах у них вилив життя свое кровi струмочком.

Тут i Прiам, хоч самому i смерть заглядала у вiчi,

Видержать довше не мiг, щоб лютим не вибухнуть гнiвом.

535 «Ох, за цей злочин, – гукае, – що ти учинив, якщо е десь

Правда на небi, яка усiлякоi кривди пильнуе,

Гiдну подяку дадуть тобi й плату належну богове.

Ти спричинивсь, що я, батько, на сина загибель дивився, —

Батькiвський зiр осквернив душогубством. Ахiлл, про якого

540 Брешеш, що був твоiм батьком, до ворога свого Прiама

Все ж не поставився так. На моi-бо гарячi благання

Правда озвалася в ньому, й менi вiн бездушнее тiло

Гектора дав поховати, й мене вiдпустив в мое царство».

Так промовляе дiдусь i без розмаху ратище кволо

545 Кидае. Глухо вiдбилось воно вiд щита i повисло,

Не заподiявши шкоди, у першому шарi опуки.

Пiрр вiдповiв: «Коли так, то як вiсник iди до Пелiда,

Батька мого. Не забудь розказати про прикрi учинки

Неоптолема, скажи йому правду про виродка-сина,

550 Cам же загинь!» Це сказавши, тремтячого старця пiд вiвтар

Тягне, й ковзаеться той у калюжах синiвськоi кровi.

Руку вiн лiву в волосся вмотавши, свiй меч витягае

Правою, в бiк устромляе Прiамовi по рукоятку.

Так закiнчив вiк Прiам, таке йому доля судила.

555 Троi пожежу вiн бачив, Пергама жахливу загибель, —

Вiн, що царем колись гордим на стiльки земель i народiв Азii був.

Лише тулуб при морi лежить величавий,

Знята з плечей голова, i саме лиш без iменi тiло.

Вперше тодi усього мене жах охопив невимовний.

560 Я обiмлiв: пригадавсь менi образ коханого батька,

Щойно я бачив, як цар, з ним ровесник, вiд рани тяжкоi

Ронить життя, нагадалась Креуза залишена й дiм мiй,

Знищений, може, i доля Іула малого згадалась.

Ще оглядаюсь, дивлюся, якi ще е сили навколо:

565 Втомленi всi вже мене залишили, й однi повалились

Прямо на землю, а в розпачi iншi в вогонь поскакали.

Сам я один залишився. Дивлюсь – на порозi у Вести,

В закутку тихо сховавшись, сидить Тiндареева донька.[45 - Тiндареева донька – Єлена, дружина Менелая.]

Яснiсть пожежi менi освiтила ii, як блукав я

570 Й поглядом кидав усюди.