Саламандра (збірник)

«Цiкава комбiнацiя», – спало менi на думку, поки квапливо замикав за собою дверi.

– Добрий вечiр! – голосно обiзвався я.

– Добрий вечiр! – вiдповiла луна.

Примiщення, до якого я втрапив, було порожнiм. Голос гудiв, як у бочцi.

Попробував запалити одного, другого сiрника – вiдсирiли. Треба було зорiентуватися без свiтла. Навпомацки пересувався вздовж стiн, вивчаючи iх поверхню. У другому кутi мене затримав якийсь предмет, який глухо задуднiв, коли я наштовхнувся на нього ногою. Я хотiв було обминути його i йти далi, та рука провалилася без опору, i я упав у щось всередину.

Предмет був порожнистим.

«Що за чорт? – подумав я, чiпляючись за край, що виступав. – Ночви чи корито?»

Врештi видобувся назовнi. Раптом менi стало не по собi.

– Де я? – крикнув я на повний голос.

Жодноi вiдповiдi. Я стояв, як вкопаний, ловлячи вухами мертву пустку. Глуху тишу ночi не порушував анi найменший шум, навiть подих. Чулися лише пришвидшенi удари мого власного серця.

Тодi вирiшив продовжити вивчення будинку.

Ноги заплутались у якiйсь шматi чи одязi, що валявся на пiдлозi. Нахилився, пiдняв. То була подерта волога лаха, що тхнула гниллю i запахом старих лойових свiчок. Вiдкинув ii з вiдразою.

Втомлений мозок снував здогади про мiсце мого перебування. Куди я потрапив? Може, то була буда садiвника? Теплий запах сiна манив мене до центру будинку.

«На ньому, напевно, можна переспати, хоч би й на пiдлозi!»

Я пiшов на той запах, та вдарився грудьми у якусь перешкоду. Стiл чи помiст, застелений свiжим сiном.

Витягнув руку i задоволено погладив пахучий настил. Тапчан був порожнiм, я знайшов, нарештi, собi ложе.

Не роздумуючи, скинув промоклу до нитки маринарку i, поклавши ii в головах, блаженно витягнув утомлене тiло на тiй пiдстилцi.

Надворi все ще падав дощ, по даху стукали великi тяжкi краплi. У гiлках дерев шумiв вiтер. Заколисаний тою монотонною музикою, вичерпаний довгим блуканням по дощi в бурю, я одразу впав у стан дрiмоти. Якусь мить я витав помiж сном i дiйснiстю, у головi клубочилися дивнi видiння: образи, обриси, постатi… А потiм я провалився у густу темну iмлу – нарештi напливла перша хвиля сну i покрила мене, занурюючи у небуття.

Незабаром я опинився десь далеко, затягнутий нуртом сну, в цiлком новому оточеннi, помiж чужими, вишукано одягнутими людьми.

* * *

Покоi старосвiтського палацу. На стiнах турецькi гобелени, релiквii предкiв i мисливська зброя. Якась зала – простора, свiтла, у хмарах тютюнового диму.