Саламандра (збірник)

Йошт нiколи вiзитiв не вiдзаемнювався.

– Я звiдси вже не рушуся, – вiдповiдав зазвичай на моi докори, – тут менi вже залишатися до кiнця. І хiба тут не чудово? – додавав за хвилю, окинувши околицi захопленим поглядом.

Я мовчазно погоджувався, i все йшло колишнiм порядком.

Незвичною людиною був мiй приятель Казимир Йошт, з багатьох поглядiв дивним. Попри свою голубину лагiднiсть i безприкладну доброту, вiн не користувався симпатiею оточуючих. Горяни обходили начальника станцii боком, прагнучи не попадатися йому на очi.

Причина крилася в дивовижнiй репутацii, яку вiн умудрився заробити собi тут. Мiсцевi люди вважали його «вiдуном», причому в негативному значеннi цього слова.

Твердили, нiби вiн умiв вгадувати наближення смертi, немовби бачив ii печать на обличчi обранця. Не знаю, скiльки в тому було правди, але я теж помiчав за ним дещо дивне, здатне стривожити вразливу або схильну до марновiрств уяву. Менi запам’ятався один загадковий випадок, що наводив на роздуми.

Був на його станцii серед службовцiв стрiлочник на прiзвище Глодзiк, людина тямуща i працьовита.

Йошт дуже його цiнував, трактуючи його не як до пiдлеглого, а як товариша по роботi.

В одну з недiль, приiхавши, як завжди, вiдвiдати Йошта, я застав його в дуже похмурому настроi. Вiд моiх розпитувань вивiльнився якимись дурницями i постарався узяти себе в руки. Саме на ту пору до нього зазирнув Глодзiк – про щось доповiдав, чекав розпоряджень. У вiдповiдь Йошт лопотiв щось незрозумiле, дивився на нього дивним поглядом, а на прощання навiть нi з того нi з сього потиснув його натруджену шорстку руку.

Стрiлочник пiшов вочевидь здивований поведiнкою начальника, крутячи з недовiрою своею великою кучерявою головою.

– Бiдолаха! – з тугою дивлячись йому услiд, прошепотiв Йошт.

– Чому? – запитав я, донезмоги здивований цiею сценою.

Йошт вирiшив за краще розтлумачити.

– Сьогоднi вночi я бачив поганий сон, – сказав, уникаючи мого погляду, – дуже поганий.

– Ти вiриш у сни?

– На жаль, той, який я бачив, завжди збуваеться, такi сни називають вiщими.

Менi наснилася стара покинута халупа з вибитими шибами. Щоразу, як з’явиться у моему снi такий проклятий будинок, чекай лиха.

– А Глодзiк тут до чого?

– В одному з порожнiх вiкон я виразно розрiзнив його обличчя. Вiн висунувся з чорноi дiри i махав менi своею картатою хусткою, яку завжди носить на шиi.

– Ну i що?

– Жест був прощальний. Ця людина скоро помре – сьогоднi, завтра, у будь-яку мить.