Саламандра (збірник)

Поява привида в потязi, та ще перед самим кiнцем маршруту, привела кондуктора в пiднесений настрiй: з хвилини на хвилину треба було чекати катастрофи. Що ж, з долею не сперечаються… Боронь встав i почав нервово походжати по коридору. З якогось купе долетiв до нього жвавий говiр, жiночий смiх. Вiн пiдiйшов i встромив у вiдкритi дверi свiй суворий погляд. Веселощi враз пригасли. Розсунулися дверi сусiднього купе, i виглянула голова:

– Пане кондукторе, до станцii ще далеко?

– Через пiвгодини будемо на мiсцi.

Щось в його iнтонацii заскочило пасажира, вiн стурбовано витрiщився на кондуктора. Боронь загадково усмiхнувся i пройшов далi. Голова зникла.

Якийсь чоловiк вийшов у тамбур i, опустивши вiкно, вдивлявся у простiр. Його рiзкi рухи зраджували неспокiй. Потiм вiн пiдняв вiкно i попрямував у протилежний бiк, в кiнець коридору. Там затягнувся кiлька разiв папiроскою i, кинувши пожований недопалок, вийшов на платформу вагона. Боронь бачив крiзь скло його силует, що висунувся назовнi, вдивляючись у напрямку руху.

– Вивчае мiсцевiсть, – зловтiшно усмiхаючись, пробурчав кондуктор. – Нiчого не поможе. Лихо не дрiмае.

Тим часом нервовий пасажир повернувся до вагону.

– Чи наш потяг вже розминувся зi швидким з Гроня? – помiтивши кондуктора, запитав вiн з награним спокоем.

– Поки що нi. Сподiваемося о будь-якiй хвилi. Втiм, мабуть, ми розминемося з ним на кiнцевiй станцii, не виключено спiзнення. Потяг, про якого ви питаете, пiдходить з бiчноi гiлки.

В цю саму хвилину з правого боку почувся страшний гуркiт. За вiкном промайнув величезний контур локомотива, що метав снопами iскор, за ним миттево прослизнув ланцюжок чорних пудел, освiтлених витинанками вiкон. Боронь витягнув руку у бiк зникаючого потяга.

– Ото ж вiн i е.

Нервовий пан iз зiтханням полегшення витягнув портсигар i люб’язно запропонував:

– Пригощайтеся, пане кондуктор. Справжнi «морiси».

Боронь приклав руку до козирка кашкета.

– Гарно дякую. Палю тiльки файку.

– Шкода, бо добрi.

Закуривши, пасажир повернувся в купе. Кондуктор уiдливо посмiхнувся йому услiд.

– Хе-хе-хе! Щось занюхав, тiльки заспокоiвся рано. Не говори, братку, гоп, поки не перескочиш.

Але зустрiч зi швидким, що щасливо завершилася, дещо його стривожила. Шанси катастрофи почали малiти.

А була вже за чверть десята – через п’ятнадцять хвилин Гронь, кiнець маршруту.