Пекло на землі

Зничтожай паразiтов до ноги, щоб i в палатi не смердiли! А посему на завод буржуйський. Розбить його до цурки. Хто за мною?

– Верно! Зничтожить все дощенту.

І маса, заслiплена химерною свободою, як дика отара, творила божевiльнi вчинки. За годину-другу диявольськоi роботи з заводу, фабрики, будови ставала купа румовищ.

Так само в мiстах, у клюбах, у поiздах.

– А Петлюра, думаете, бiдняк какой-нiбудь iль вообще пролiтарiй? Якраз! Буржуй паршивий! Подделався пiд мужицький разговор i думае земельку захистити.

Батько його аж 15 тисяч десятин мае на Полтавщинi.

– А ви його батька бачили?

– Значить видав, када говорю. Собственноручно у нього деньщиком на фронтi служив i видав його отця. Буржуй первейшiй.

– Ну й брехун ви так дiйсно з первейших.

– Што? Не вiрите? Присягнусь на што хатiте, що ета Директорiя зробить так, як Центральна Рада. Ця нiмцям запродалась, а Директорiя Антантi глазки строiть. Іш, супчики позбирались! Да сам Петлюра такой чорносотенной генерал, що даже й не подходь.

Вдивляюсь, када вiн i говорить навчился по-мужицьки. Ілiж взять – Винниченка? Думаете, плохая птиця? Шпiйон буржуазiйський. За грошики хоче обплутать дурака мужика, щоб повернулись генерали i знову в клещi нас узяли. Но только нет, братiшечкi, не вдасться, не втi взялись. Он Красна гвардiя до Полтави добираеться. Отi дадуть нам i свободу i всякое удовольствiе.

Баламутився люд, вiдвертався вiд своеi державностi, розкладалась наша армiя, творячи небувале в свiтi явище масового дезертирства.

І коли треба було уняти у вiдповiднi береги розбуялу стихiю мас, – наш провiд не зумiв вирвати ii з цупких лабетiв бiльшовицьких посiпак. Наш уряд не знав, чим живе, чого бажае периферiя. Не дiстаючи з центру директив, низи робили, що хотiли. Проiжджаючи через станцiю Голту, бачив таке. Комендант мiстечка, повiривши провокацii, що бiльшовики зайняли Киiв, оголосив нагло евакуацiю. На вiдходi наклав на населення контрибуцiю i, пiд загрозою обстрiлу з гармат, вимагав негайноi заплати.

Лише моi гарячi запевнення, що в Киiвi нiяких бiльшовикiв нема, збили намiр ревного коменданта.

На фронтi йшла боротьба, а в запiллi вибухали повстання. На ст. П’ятихатка мене арештував загiн Григор’ева, як «лакея буржуазноi Директорii». Два днi в арештi довелось переконувати впертого вожака загону, що я не лакей, а коли цей епiтет вiн конче хоче менi прилiпити, то хай я буду лакей, тiльки не самоi Директорii, а всього украiнського народу.