На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
🔍 Загляните за кулисы "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти історичних творів, якими письменник намагався заповнити білі плями в нашій історії.
«Тополина заметіль» – найповніше видання малої прози (оповідання, новели, етюди, образки, ескізи, леґенди) Романа Іваничука за 1954 – 1975-ті роки, у яких він постає справжнім майстром новели. До книжки включено твори зі збірок «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів» (1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975). Твори подано у хронологічній послідовності, а ті, що не ввійшли до окремих видань, друкуються у «Додатку». Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.
📚 Читайте "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Для нього важлива iсторiя не так подiева, як духовна, iнтелектуальна, мисляча. Ця особливiсть iсторичних романiв Р. Іваничука дала про себе знати уже в «Мальвах», а потiм була продовжена у романах «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулицi Руськоi» (1979), «Шрами на скалi» (1982), «Четвертий вимiр» (1984), «Орда» (1992), «Вогненнi стовпи» (2003) та iн.
Прагнення зафiксувати iсторичний момент, у якому минуле й сучасне виступають як ланки складного, але единого iсторичного процесу, завдяки чому на змiну панорамному та батальному зображенню приходить iсторичне осмислення урокiв минулого, було продиктоване потребами часу i проявилося у багатьох творах iсторичноi тематики Павла Загребельного, Романа Федорiва, Валерiя Шевчука…
Так, iдучи назустрiч одне одному, двома руслами розвивалися у творчостi Р.
Микола Ільницький
Прут несе кригу
(1958)
Бузькiв огонь
Тонконогi, високi, головки – зiрочками, червонi й незапашнi, ростуть на мочаруватих левадах квiти.
Це бузькiв огонь.
Густо, одна бiля одноi, як коноплi, – i до самого краю мерехтять розбризканим багрянцем, дрижать вiд вологого подиху левади, нiби розпечене повiтря, нiби мiраж.
Не можу нiколи байдуже пройти мимо. З теплим тремтiнням у грудях, як на побачення з коханою, iду, зриваю, а далекий спомин тугою i ласкою пестить серце.
Це було давно, ще в сiльськiй школi. Я залишався пiсля урокiв мало не щодня. Було боляче.
Бiленька, синьоока, волосся, як витiпаний льон, гострий носик, щiчки – доспiлi яблучка. Але я iй не вiдповiдав усмiшкою.
…Якось мене знову залишили. За що, не пам’ятаю. Мене повиннi були замкнути самого в класi й випустити пiзно ввечерi. Я не мiг звикнути до такоi кари.









