На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
🔍 Загляните за кулисы "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти історичних творів, якими письменник намагався заповнити білі плями в нашій історії.
«Тополина заметіль» – найповніше видання малої прози (оповідання, новели, етюди, образки, ескізи, леґенди) Романа Іваничука за 1954 – 1975-ті роки, у яких він постає справжнім майстром новели. До книжки включено твори зі збірок «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів» (1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975). Твори подано у хронологічній послідовності, а ті, що не ввійшли до окремих видань, друкуються у «Додатку». Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.
📚 Читайте "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вiн вiдповiв iй тоном знавця, що до неба треба тiльки три смереки, а до дна рiки бiльше. Таке плесо! Їй було дивно, а йому приемно.
…На зарiнку пащiв розпечений пiсок. З невисокоi скелi капали у воду камiнчики, як дощ великими краплями. Неподалiк вiд стежки шелестiв лапатим листям клен. Той самий клен.
Антiн пiдiйшов до дерева, зiрвав кiлька листочкiв i склав iх хвостиками докупи.
«Я сплету тобi з них вiнок i наряджу, як iндiанку». Гудiли тодi бджоли над ромашками, пах чебрець, пахло зiм’яте кленове листя, не доплiталися вiночки.
А потiм… Все рушилось зi свого мiсця, як русло рiки пiсля повенi.
Весною розпочалась органiзацiя колгоспу. Батько Антона вiдмiрював землю. Завадович позеленiв вiд злоби.
– Забрали. На петрушку залишили. А я купував, тягнувся. Ччорт!
Настиг Зiну i зiгнав на нiй злiсть:
– Якщо тебе ще раз побачу з тим репаним Семенюком, поб’ю!
Тодi вона круто повернулась i, незважаючи на оклики батька, пiшла… До клена.
Це було останньою причиною виiзду Завадовича з села.
Наступала рання весна, коли вони прощалися. Несла рiка каламутну воду, лопали бруньки на деревах, текли з гiр потоки.
– Не забудеш, Зiночко?
– Нiколи не забуду.
* * *
…Гудiли джмелi, вiтаючись з квiтами, шелестiв клен.
– Забула… Як вона могла все це забути?
Зв’язував листочки, доплiтав вiночок…
Внизу дзюрчала рiчка по камiннi, за рiкою принишк вiд спеки луг.
Антiн придивлявся до стрункоi дiвочоi постатi. Раптом здригнувся i, зiрвавшись з мiсця, побiг до рiчки.
Дiвчина помiтила його й опустила руки.
На самому краю рiчки спiткнулась, але мiцна рука пiдхопила ii i винесла на берег. Кленовий вiночок холодною зеленню дiткнувся ii гарячого обличчя, гiркуватий присмак зiм’ятого листочка розплився i затерп на устах.
Злочин
Бiлою змiею в’еться снiг по дорозi.









