На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
🔍 Загляните за кулисы "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти історичних творів, якими письменник намагався заповнити білі плями в нашій історії.
«Тополина заметіль» – найповніше видання малої прози (оповідання, новели, етюди, образки, ескізи, леґенди) Романа Іваничука за 1954 – 1975-ті роки, у яких він постає справжнім майстром новели. До книжки включено твори зі збірок «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів» (1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975). Твори подано у хронологічній послідовності, а ті, що не ввійшли до окремих видань, друкуються у «Додатку». Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.
📚 Читайте "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Так люди кажуть…
А в Аннички хати немае, iй можна все вiддати.
Але вона сидить у кутку на ослiнчику i плаче.
Розкидаю букет огнем по стрiсi i втiкаю. Ой, щоб зайнялась! Але стрiха не зайнялась.
На другий день вранцi я бiг на пасовисько, де Бойканюкова худоба. Стежиною, попри царини, вiддалялася маленька постать у полинялiй хустцi з вузликом у руках. За нею мукала чорноморда Бiлунка й бiгло вслiд телятко. Зупинилась, окраець хлiба витягнула, пхнула в мордочку, попестила. І швидко зникла за цариною.
…Де ти тепер, бiлява, синьоока дiвчинко? Я минаю левади – чи поiздом, чи пiшки – а всюди воно, те рожеве марево, багрянець розсипаний по соковитих левадах.
Може, ти знайшла свое щастя i тепер так, як i я, з мрiйливою усмiшкою на устах згадуеш? Чи загубилась по наймах i на твоiй могилцi засiялась наша квiтка?
Де ти тепер?
Усмiх любоi дiвчини, погляд незнайомоi, iнколи молода мати з дитиною примушують мене зупинитись, приглянутись.
Може, це ти?
Тонконогi, високi, головки – зiрочками, червонi й незапашнi, минаю я, зриваю, кладу на свiй столик розкiшним букетом, дарую своiй коханiй квiти…
Це бузькiв огонь.
Доктор Бровко
Останнi променi осiннього сонця освiтлювали почорнiлi дахи будiвель. Блiдли, сковзались i гасли. Осiдала на вулицях курява, на площах мiста стихав гамiр, з гуркотом закривали крамарi вiтрини крамниць.
Я поспiшав iз гiмназii до гуртожитку. На поворотi перед ратушею наткнувся на людину.
– Прошу пробачення.
Середнiй на зрiст чоловiчок, змарнiлий, обличчя – у зморшках.
– Добрий вечiр, пане.
– Доброго здоров’я… – я вiдступив убiк, щоб обминути його, але чоловiчок знову загородив менi дорогу. Правою рукою запихав шматок хлiба в рот, лiвою зробив жест, немов хотiв щось запитати.
Я придивився пильнiше до цiеi дивноi фiгури.
Старе зимове пальто, пiдперезане шнурком, обвислi криси капелюха, черевики, перев’язанi телефонним кабелем попiд пiдошву.
– Я дуже радий, пане, що вас бачу, – говорив чоловiчок швидко, наче боявся, що я його переб’ю, – ви давно менi подобаетесь, тiльки нiяк не можна було вас зачепити на розмову.
– Чим можу служити?
– Я володiю шiстьма мовами: латинською, грецькою, – рахував чоловiк на пальцях. – І… i… французькою, нiмецькою, англiйською i… i… iталiйською.









