Процес (збірник)

, не дуже придивляючись до знайомоi жiнки, що зупинилась коло дверей, хотiв iти до сусiдньоi кiмнати.

– Сьогоднi нема засiдання, – сказала жiнка.

– Як це нема засiдання? – запитав К., не ймучи вiри. Проте жiнка переконала його, широко розчахнувши дверi. Зала справдi була порожня i через те здавалась iще злиденнiша, нiж минулоi недiлi. На столi, що й тепер стояв на помостi, лежало кiлька книжок.

– Можна подивитися книжки? – запитав К., i не тому, що зацiкавився, а тому, що прагнув бодай трохи виправдати свiй недоречний прихiд.

– Нi, – не дозволила жiнка i знову зачинила дверi. – Не можна, книжки належать слiдчому.

– Ага, – кивнув головою К., – напевне, то кодекси законiв, а природа цього правосуддя така, що судять не просто невинну людину, а ще й необiзнану.

– Так i треба, – вiдказала жiнка, не зрозумiвши його як слiд.

– Ну, тодi я пiду, – зiтхнув К.

– А слiдчому щось переказати? – запитала жiнка.

– Ви його знаете? – здивувався К.

– Звiсно, мiй чоловiк служить при судi.

Аж тепер зауважив К.

, що кiмната, в якiй минулого разу стояв тiльки шаплик, тепер перетворилась на цiлком обставлене помешкання. Жiнка помiтила його подив i пояснила:

– Так, ми тут живемо безкоштовно, проте в днi засiдань мусимо звiльняти кiмнату. Посада мого чоловiка пов'язана з багатьма невигодами.

– Мене дивуе не так кiмната, – лихим оком подивився К., – як те, що ви одруженi.

– Ви, певне, натякаете на ту оказiю на останньому засiданнi, що урвала вашу промову? – спитала жiнка.

– Авжеж, – заквапився говорити К.

, – сьогоднi все вже минуло й майже забулось, але тодi я був страшенно розгнiвався. А тепер я ще чую, що ви замiжня жiнка.

– Те, що ваша промова урвалася, вам анiтрохи не зашкодило. Пiсля того про вас однаково говорили дуже неприхильно.

– Може, й так, – кивнув К., – але це не зменшуе вашоi провини.

– А от менi прощають геть усi, хто знайомий зi мною ближче, – пояснювала жiнка, – бо той, хто обняв мене тодi, вiддавна переслiдуе мене. Я, може, загалом i неприваблива, але вiн завжди мене жадае.

Тут вiд нього нема як вiдборонитись, навiть мiй чоловiк уже змирився: якщо вiн не хоче втратити своеi посади, то мусить терпiти, бо той нахаба – студент i з часом може здобути велику владу. Вiн завжди чiпляеться до мене, а перед тим, як ви прийшли, саме пiшов кудись.

– Бачу, тут усюди дiеться казна-що, – мовив К., – я навiть не дивуюсь.

– Ви хочете змiнити тут щось на краще? – повiльно запитала жiнка, пильно придивляючись до К.