Замок

Досить давно, я тодi щойно кiлька мiсяцiв як став старостою, прийшов наказ, уже не пам’ятаю, з якого саме вiддiлу, в наказi з типовою для тамтешнiх канцеляристiв категоричнiстю було повiдомлення про необхiднiсть викликати землемiра, а громада повинна приготувати до його прибуття всi необхiднi для роботи плани й креслення. Цей наказ стосувався, ясна рiч, не вас, це було багато рокiв тому, i я б узагалi про це не згадав, якби не хвороба i надмiр вiльного часу, який я проводжу в лiжку, тож маю нагоду думати про рiзнi дрiбницi… Мiццi, – перебив вiн сам себе, звертаючись до жiнки, яка все ще тинялася по кiмнатi, зайнята незрозумiлою дiяльнiстю.

 – Будь ласка, подивися там у шафi, може, ти знайдеш наказ. – Розумiете, це було на самому початку моеi роботи, я тодi ще все зберiгав.

Жiнка тут же вiдчинила шафу, i К. разом зi старостою зазирнули всередину. Шафа була забита паперами. Коли вiдкрилися дверi, на пiдлогу випало двi великi пачки документiв, перемотаних так, як переважно зв’язують дрова, – жiнка злякано вiдскочила.

– Це мае бути десь унизу, – керував староста з лiжка. – Унизу, я сказав.

Жiнка обома руками слухняно витягла все з шафи, щоб дiстатися до нижнiх паперiв. Документи зайняли майже пiвкiмнати.

– Багато роботи зроблено, – покивав головою староста. – І це лише крихiтна частка. Основну масу я зберiгав у стодолi, але найбiльшу частину, на жаль, утрачено. Хто ж може все це втримати вкупi! Але в стодолi залишилося ще дуже багато.

Ну що, ти зможеш знайти наказ? – вiн знову звернувся до своеi дружини. – Тобi потрiбна папка, на якiй слово «землемiр» пiдкреслено синiм.

– Тут надто темно, – сказала жiнка. – Я принесу свiчку.

І вона вийшла з кiмнати, переступаючи через розкиданi на пiдлозi папери.

– Моя дружина для мене велика опора, – сказав староста, – у цiй важкiй канцелярськiй працi, яку, до того ж, потрiбно виконувати лише помiж iншим. Щоправда, для писання в мене е помiчник, учитель, але навiть i з ним ми не встигаемо завершити все, це просто неможливо, тому залишаеться багато невирiшених справ, я iх зберiгаю в тiй скринi.

– І вiн показав на iншу шафу. – А тепер, коли я хворiю, нас просто завалило, – сказав вiн i втомлено, але гордо вiдкинувся на подушки.

– Може, я допомiг би вашiй дружинi в пошуках? – запропонував К., коли жiнка повернулася зi свiчкою i стала на колiна перед шухлядою, шукаючи наказ.