Замок

А ви сидите тут, тримаете мою Фрiду, i вас самого, – чому я повинна мовчати про це, – тримаю я. Саме так, я вас тримаю, бо спробували б ви, юначе, знайти притулок ще в когось у Селi, навiть у псячiй будi, якщо б я вигнала вас iз дому.

– Дякую, – сказав К. – Це вiдверто, i я цiлком вам вiрю. Таке непевне мое становище, i, разом iз тим, становище Фрiди.

– Нi! – розлючено крикнула господиня. – Становище Фрiди не мае з цим нiчого спiльного. Фрiда живе в моему домi, i нiхто не мае права називати ii становище тут непевним.

– Добре, – сказав К. – Я погоджуюся з вами i в цьому, особливо враховуючи, що Фрiда з незрозумiлих менi причин, здаеться, страшенно вас боiться i тому не втручаеться. Тож зупинимося на менi. Мое становище страшенно хитке, цього ви не заперечуете, а навпаки, з усiх сил намагаетеся довести. Як i все, що ви говорите, це також правильно, хоча й не до кiнця. Наприклад, я знаю досить непогане мiсце для ночiвлi, яким маю право скористатися.

– Де? Де? – скрикнули Фрiда i господиня, одночасно й однаковою мiрою здивовано, так, нiби iхнi питання виникли з тих самих причин.

– У Варнави, – сказав К.

– Ця потолоч! – вигукнула господиня. – Цi пройдисвiти! У Варнави! Ви чули? – І вона повернулася обличчям до кутка, але помiчники випередили ii i вже виструнчилися по обидва боки господинi, яка схопила руку одного з них, так, нiби iй потрiбно було на когось спертися. – Ви чули, де ваш пан бувае? У сiм’i Варнави! Справдi, там вiн може переночувати, краще б вiн iз самого початку ночував там, а не в «Панському дворi».

– Панi господине, – сказав К. ще до того, як пролунала вiдповiдь. – Це моi помiчники, але ви поводитеся з ними так, нiби насправдi вони вашi помiчники, а моi охоронцi. У всьому iншому я готовий щонайменше ввiчливо посперечатися з вами, але питання помiчникiв, здаеться, надто зрозумiле! Тому я прошу вас не розмовляти з ними, а якщо мого прохання буде недостатньо, то я забороню iм вiдповiдати вам.

– Отже, менi не можна з вами розмовляти, – сказала господиня, i всi трое зареготали, смiх господинi був знущальним, але не таким, як очiкував К. Помiчники смiялися, як завжди, багатозначно й безглуздо, цей смiх знiмав iз них вiдповiдальнiсть.

– Не ображайся на нас, – сказала Фрiда. – Зрозумiй правильно. Якщо можна так висловитися, ми завдячуемо нашим коханням тiльки Варнавi. Коли я вперше побачила тебе, ти зайшов до шинку попiд руку з Ольгою.