Замок

– Хто там? – повторив той i додав: – Я був би дуже вдячний, якби звiдти трохи менше дзвонили, щойно нас уже турбували.

К. не вiдреагував на це зауваження i раптом прийняв рiшення:

– Телефонуе помiчник пана землемiра.

– Який помiчник? Який пан? Який землемiр?

К. пригадав собi вчорашню телефонну розмову.

– Запитайте Фрiца, – коротко сказав вiн i здивовано зауважив, що це подiяло.

Але ще бiльше вiн був здивований вiд органiзованостi тамтешнiх слуг. Вiдповiдь була:

– Я вже знаю. Вiчно цей землемiр.

Добре, добре. Що далi? Який помiчник?

– Йозеф, – сказав К.

Йому трохи заважало перешiптування селян у нього за спиною, здаеться, вони засуджували те, що вiн неправильно себе назвав. Але К. не мав часу займатися ними, розмова вимагала великих зусиль.

– Йозеф? – прозвучало питання у вiдповiдь. – Помiчники називаються, – невеличка пауза, очевидно, вiн запитав iмена в когось iншого, – Артур i Єремiя.

– Це новi помiчники, – сказав К.

– Нi, це старi.

– Це новi, а я старий, я прибув сьогоднi за паном землемiром.

– Нi, – крикнули в слухавцi.

– Тодi хто ж я? – запитав К. спокiйно, як i досi.

І за мить та сама людина iз тим-таки дефектом мовлення сказала:

– Ти – старий помiчник, – але цього разу голос був iнший, глибший, у ньому з’явилося бiльше поваги.

К. услухався у звучання голосу i майже прослухав питання:

– Чого ти хочеш?

Вiн би iз задоволенням поклав слухавку. Вiд цiеi розмови вже можна було нiчого не чекати. Але змушений щось казати, вiн запитав скоромовкою:

– Коли мiй господар може прийти до Замку?

– Нiколи, – прозвучала вiдповiдь.

– Добре, – сказав К. i поклав слухавку.

Селяни пiдступили вже зовсiм упритул. Помiчники косо позирали на К. i намагалися не пiдпустити селян надто близько. Але все це робилося тiльки задля годиться, бо селяни, задоволенi результатом розмови, потроху вiдступали. Тут iхню групу ззаду роздiлив чоловiк, який рiшучим кроком пiдiйшов до К., уклонився i дав йому листа. К. взяв листа до рук i подивився на вiстового, це видалося йому на ту мить важливiшим.

Вiстовий був разюче схожий на помiчникiв, – такий самий стрункий, у вузькому вбраннi, такий самий швидкий i спритний у рухах, але все-таки iнший. Краще б йому в помiчники дали цього хлопця! Вiн трохи нагадував К. жiнку з немовлям у хатинi чинбаря. Убраний у майже все бiле, ясна рiч, не шовкове, а зимове, як i в усiх довкола, але його одяг мав у собi витонченiсть та святковiсть, притаманну шовку.