Замок

Вони сидiли втрьох i мовчки пили пиво в заiздi за невеличким столом. К. – посерединi, справа i злiва його помiчники. У залi, як i вчора ввечерi, був зайнятий окрiм iхнього лише один стiл, за ним сидiли селяни.

– Важко з вами, – сказав К. i вкотре вже порiвняв iхнi обличчя. – Як я маю вас розрiзняти? У вас тiльки iмена рiзнi, а все решта схоже, як… – вiн мимоволi затнувся, але потiм продовжив: – У всьому решта ви схожi мiж собою, як змii.

Вони засмiялися.

– Нас завжди без проблем розрiзняли, – сказали вони, виправдовуючись.

– Я вам вiрю, – сказав К. – Бо сам був свiдком цього, але я бачу вас своiми очима, i вони вас не розрiзняють. Тому я буду поводитися з вами, як iз однiею людиною, i називатиму Артур, так звати одного з вас, тебе, чи не так? – запитав К. одного з помiчникiв.

– Нi, – сказав той. – Мене звати Єремiя.

– Це не мае значення, – сказав К. – Я називатиму вас обох Артурами. Якщо я пошлю куди-небудь Артура, ви пiдете вдвох, дам Артуровi якесь завдання, ви виконуватимете його разом, це матиме суттевий недолiк, бо я не зможу використовувати вас для рiзних робiт, зате буде й перевага, бо за все, вам довiрене, будете вiдповiдати разом i нероздiльно.

Як саме ви подiлите мiж собою роботу, менi все одно, але спихати один на другого вам не вдасться, я цього не слухатиму, бо ви для мене – одна людина.

Вони трохи подумали i сказали:

– Це для нас було б украй неприемно.

– Ясна рiч, – сказав К. – Це й повинно бути вам неприемно, але так воно буде.

Уже кiлька хвилин К.

спостерiгав за селянином, який кружляв довкола iхнього столу та ось нарештi наважився, пiдiйшов до одного з помiчникiв i хотiв прошепотiти йому щось на вухо.

– Перепрошую, – сказав К., стукнув кулаком по столу i пiднявся. – Це моi помiчники, i в нас зараз нарада. Нiхто не мае права нам заважати.

– Прошу, прошу, – злякано сказав селянин i позадкував до свого товариства.

– За дотримуванням цього ви мусите стежити особливо пильно, – сказав К. i знову сiв. – Вам не можна розмовляти нi з ким без мого дозволу.

Я тут чужий, i якщо ви моi старi помiчники, то ви також чужi. Тому ми трое мусимо триматися разом, згода?

Вони похапцем простягнули йому руки.

– Заберiть своi лапи, – сказав вiн. – Але мiй наказ залишаеться чинним. Я йду спати й вам раджу зробити те саме. Сьогоднi ми втратили робочий день, отже, завтра мусимо почати якомога швидше. Вам потрiбно дiстати сани для подорожi в Замок, i о шостiй мусите чекати на мене тут, перед порогом.