Пригоди Гекльберрі Фінна

А проповiдник ще каже, що обов’язково дiстанеш у сто разiв бiльше! Якби я змiг повернути хоч моi десять центiв, i то був би щасливий, i то був би радий.

– То не бiда, Джiме, рано чи пiзно ти все одно забагатiеш.

– Певно. Та мене, мабуть, i тепер можна назвати багатим. Я ж сам собi господар, i за мене дають аж вiсiмсот доларiв. Коли б менi цi грошi, я бiльше й не просив би.

Роздiл IX

Менi хотiлося пiти i ще раз оглянути одне мiсце, яке я помiтив посерединi острова, коли оглядав його; ми подалися туди разом iз Джiмом i дiйшли швидко, бо острiв був усього три милi завдовжки та чверть милi завширшки.

То був досить довгий, стрiмкий горб чи гора, футiв сорок у висоту. Ми добре нагрiли чуба, поки видряпались на ii вершину: схили були крутi, та ще й порослi густим чагарником. Ми вилазили та видивилися усе навколо i нарештi майже на самому вершечку знайшли в скелi хорошу, велику печеру з боку iллiнойського берега. Печера була простора, як двi або й три кiмнати разом, i височенька, навiть Джiм мiг стояти в нiй не пригинаючись.

У тiй печерi вiяло прохолодою. Джiм запропонував одразу ж позносити туди все манаття, але я сказав, що не варто раз у раз п’ястися на гору i вниз.

Джiм вiдказав, що коли ми сховаемо човна десь у тихому мiсцi, а все добро лежатиме в печерi, то зможемо переховуватися тут, на випадок, якщо хтось навiдаеться до острова, i без собак нас нiяк не знайдуть. До того ж пташата навiщували дощ, то невже я хочу, щоб усе наше майно промокло?

Ми вернулися назад, сiли в човен i пiдпливли ближче до печери та позносили туди всi нашi пожитки.

Пiсля того знайшли мiж густим верболозом затишне мiсце, щоб сховати човна. Ми познiмали з гачкiв кiлька рибин, знову закинули вудки та й заходилися готувати обiд.

Вхiд до печери був такий широкий, що в неi можна було вкотити чимале барильце. Бiля входу з одного боку виступав невеличкий прискалок – плескатий i зручний для того, щоб розкласти багаття.

Ми розвели там вогонь i зварили обiд.

Ми розстелили ковдри просто на долiвцi й посiдали обiдати. Все iнше майно поскладали в глибинi печери так, щоб було напохватi. Незабаром надворi стемнiло, загуркотiв грiм, блиснула блискавка; виходить, пташата не одурили нас. І вiдразу ж линув дощ, та так репiжив, як з цебра; а вiтер знявся такий, якого я ще не бачив. Це була справжня лiтня злива.