Білий Зуб = White Fang

Не було кiнця-краю дивам, що iх творили люди, i на все вiн дивився з захватом. Крiм того, вiн навчився догоджати Сивому Бобровi. Покори, неухильноi, слiпоi покори вимагали вiд нього; в нагороду за це не били, i життя можна було сяк-так терпiти.

Інодi навiть Сивий Бобер сам кидав йому шматок м'яса i вiдганяв собак, щоб вiн спокiйно мiг попоiсти. Такий шматок м'яса мав для Бiлого Зуба велику цiну, далеко бiльшу, нiж десять шматкiв з рук жiнок. Сивий Бобер нiколи не гладив i не пестив його. Проте чи його важка рука, чи справедливiсть, чи безперечна сила впливали на Бiлого Зуба, тiльки невдовзi вiн i його похмурий господар заприязнилися.

Непомiтно, пiдступом, то з допомогою дрючка, то каменя, то кулака сковували Бiлого Зуба кайдани неволi.

Інстинкт, який споконвiку жене вовкiв до людського вогнища, розвиваеться швидко. Розвивався вiн i в Бiлому Зубовi. І потроху життя в iндiанському селищi, попри всi його злигоднi, ставало йому все милiше. Але сам вiн не пiдозрював цього. Вiн тужив за матiр'ю, мрiяв про побачення з нею i палко жадав опинитися знову на волi.

3

Вiдцуралися!

Лiп-Лiп так отруював життя Бiлому Зубовi, що той робився ще лихiший, нiж мав би бути за своею вовчою натурою. Скаженiсть взагалi була йому властива, але тепер вона вилилася через край. Навiть серед людей iшла слава про його злостивiсть. Що б не сталося в таборi – чи то погризуться собаки, чи то почне галасувати жiнка, в якоi вкрадено м'ясо, – кожен знав, що винен Бiлий Зуб. Люди не намагалися знайти причину такоi поведiнки.

Вони бачили тiльки, як вiн поводиться, а поводився вiн погано. Бiлий Зуб був пролаза i злодiй, капосник i забiяка. Роздратованi жiнки кричали йому просто в вiчi, що вiн паскудний вовк i що такому не минути лиха; а вiн лише пильно дивився на них, готовий спритно ухилитися, як тiльки в нього щось пожбурять.

І ось, живучи в густо населеному таборi, вiн вiдчув, що вiд нього всi вiдцуралися. Усi молодi собаки були заодно з Лiп-Лiпом. Мiж ними й Бiлим Зубом помiчалася велика рiзниця.

Може, вони вчували в ньому дикого лiсовика й iнстинктивно ненавидiли його, як свiйськi собаки ненавидять вовкiв. В усякому разi вони, так само як i Лiп-Лiп, не давали йому спокою.

Почавши з Бiлим Зубом вiйну, вони знаходили пiдстави не припиняти ii. То один, то другий собака потрапляв йому на зуби; i, слiд вiддати належне, вiн з лишком вiддячував iм за все. У поединку вiн багатьох з них подолав би, але ця втiха була для нього недоступна.