Стоїк

Одначе вiн i досi був настiльки не впевнений у своiй перемозi, що, коли вона повiльно пiднiмалася сходами, вiн з тривогою невiдривно дивився на ii обличчя, шукаючи ознаки змiни намiрiв. Та, щойно вона переступила порiг i дозволила себе обiйняти, пригорнути ii до себе, вiн знову повiрив у те, що сталося.

– Ви прийшли! – радiсно вигукнув вiн, водночас iз деяким ваганням оглядаючи ii.

– А ви думали, не прийду? – вiдповiла вона, смiючись над виразом його обличчя.

– Хiба я мiг бути впевнений? – сказав вiн. – Адже ви нiколи не йшли назустрiч моiм бажанням ранiше.

– Справдi. Але ж ви знаете чому. Тепер все iнакше, – i вона подалась назустрiч йому для поцiлунку.

– Якби ти тiльки знала, що для мене твiй прихiд, – продовжував вiн схвильовано. – Я не спав анi хвилини цiеi ночi. І почуваюся так, наче вже нiколи не хотiтиму спати… О, твоi перлистi зубки… твоi синi-синi очi… твоi червоненькi вуста, – захоплено промовляв вiн, цiлуючи ii очi. – А твое волосся, воно горить, наче сонце, – i вiн у захватi провiв рукою по ii волоссю.

– У хлопчика з’явилася нова iграшка!

У нього перехопило подих, коли вiн побачив ii проникливу, але ласкаву посмiшку; вiн обiйняв ii й пiдхопив на руки.

– Френку! Облиш! Моя зачiска… ти ii геть зiпсуеш!

Вона пручалася зi смiхом, коли вiн понiс ii до спальнi, де по стiнах мерехтiли вiдблиски полум’я камiна. Але вiн був настiйливий, i вона дозволила роздягнути себе, забавляючись його нетерпiнням.

Було вже далеко по полудню, коли вiн нарештi втамував свiй голод i, як висловилася Беренiс, «прийшов до тями», так що з ним стало можливо говорити.

Вони всiлися за чайним столиком перед камiном. Вона сказала йому, що дуже хотiла б залишитися в Чикаго, аби якомога довше бути поруч iз ним, але вони мають подбати про те, щоб не привертати уваги. Тут вiн погодився. Про нього тепер тiльки й говорять, i варто йому з’явитися з такою привабливою дiвчиною як вона, це викличе зливу плiток, тим бiльше що Ейлiн живе в Нью-Йорку. Так, справдi, iх не повиннi бачити разом.

– Адже зараз, – додав вiн, – ця справа з подовженням концесii чи фактично радше з ii невдачею, не означае, що я припиняю працювати й втрачу свою мережу мiського транспорту, яку будував стiльки рокiв. Їi акцiями володiють тисячi iнвесторiв, i нiхто iх не вiднiме нi в мене, нi в моiх iнвесторiв без судового процесу. Тепер, Бевi, – вiв вiн далi, – конче потрiбно знайти якогось фiнансиста, ба навiть групу чи корпорацiю, щоб продати всi цi акцii за чесну цiну.