Пригоди Тома Сойєра

(Це машинiст випускав пару.)

Том бiлив собi й не звертав на пароплав анi найменшоi уваги. Бен пильно подивився на нього й мовив:

– А-а! То це тебе тут пришвартували, он як?

Вiдповiдi не було. Том оглянув свiй останнiй мазок очима митця, тодi ще раз легенько провiв щiткою по паркану i знов подивився, як вийшло. Бен пiдiйшов i став поруч нього. Томовi так захотiлось яблука, що аж слина покотилася, та вiн не облишав свого дiла.

– То що, друже, мусимо працювати? – спитав Бен. Том рвучко обернувся i сказав:

– А, це ти, Бене! Я тебе й не помiтив.

– Слухай, я оце йду купатися. Я, розумiеш? А ти не хочеш? Та нi, ти, мабуть, краще попрацюеш, еге ж? Ну звiсно, що попрацюеш.

Том якусь хвилю замислено дивився на товариша, тодi спитав:

– Що ти називаеш працею?

– А оце що – хiба не праця?

Том знову взявся бiлити й недбало вiдказав:

– Ну що ж, може, праця, а може, й нi. Я знаю тiльки, що Томовi Сойеру вона до вподоби.

– Ха, можна подумати, що тобi й справдi подобаеться бiлити!

– Чи подобаеться? А чом би й нi? Хiба нам кожного дня випадае бiлити паркани?

Тепер усе постало в новому свiтлi.

Бен навiть забув про свое яблуко. А Том ретельно водив щiткою туди й сюди, вiдступав на мить i дивився, як виходить, тодi щось пiдправляв то там, то iнде i знов дивився. Бен стежив за кожним його рухом з дедалi бiльшою цiкавiстю i захопленням. Раптом вiн сказав:

– Слухай, Томе, дай i менi трохи побiлити.

Том помiркував i спершу начебто ладен був погодитись, але потiм передумав.

– Та нi, Бене, мабуть, нiчого не вийде. Розумiеш, тiтка Поллi дуже прискiпуеться до цього паркана – вiн же, бач, виходить на вулицю. От якби це був заднiй паркан, я б не мав нiчого проти, та й вона теж. А щодо цього паркана вона страх яка прискiплива: його треба так ретельно побiлити, щоб нiде анi-нi. Певне, так зумiе хiба що один хлопець на тисячу, а може, й на двi тисячi.

– Та невже? Ой Томе, ну дай менi спробувати… хоч трiшечки. Якби це ти мене просив, я б дав.

– Бене, та я б з охотою, слово честi, але ж тiтка Поллi… Он i Джiм хотiв бiлити, а вона не дозволила, i Сiд хотiв, i Сiдовi не дозволила.

Розумiеш, як з мене спитають? Ану ж вiзьмешся ти – i раптом щось не так…

– Ой, дурницi, я старатимусь не гiрше за тебе. Ну дай спробувати… Слухай, а я вiддам тобi серединку цього яблука.

– Ну що ж… Та нi, Бене, краще не треба. Я боюся.

– Я вiддам тобi все, що лишилося.

Том випустив щiтку з рук видимо знехотя, але з таемною радiстю в душi.