Пригоди Тома Сойєра

Роздiл ІІІ

Том з’явився перед тiткою Поллi, що сидiла бiля вiдчиненого вiкна в затишнiй кiмнатi у глибинi будинку, яка правила водночас за спальню, вiтальню, iдальню i кабiнет. Лагiдне лiтне повiтря, миротворна тиша, пахощi квiтiв та заколисливе гудiння бджiл справили на неi належний вплив, i вона куняла над своiм плетiнням, бо не мала iншого товариства, крiм кота, але й вiн спав у неi на колiнах. Окуляри вона задля безпеки пiдняла аж на чоло, i вони лежали на ii сивих косах. Тiтка не мала сумнiву, що Том давно кудись утiк, i здивувалася з того, як безбоязно вiн став перед ii очi.

– Тiтонько, а тепер можна пiти погуляти? – спитав вiн.

– Як, уже? Скiльки ж ти зробив?

– Усе зробив, тiтонько.

– Томе, не кажи менi неправди, я терпiти цього не можу.

– Я кажу правду, тiтонько. Все зроблено.

Тiтка Поллi не дуже вiрила таким заявам. Отож пiшла подивитися на власнi очi й була б рада, якби Томовi слова виявилися правдою бодай на двадцять вiдсоткiв. Та коли вона побачила, що весь паркан побiлено – i не просто побiлено, а якнайретельнiше, в два чи три шари, та ще й проведено попiд ним рiвну бiлу смугу, – iй мало мову не одiбрало з подиву.

Нарештi вона сказала:

– Хто б мiг подумати!.. Що ж, Томе, треба визнати: ти вмiеш працювати, коли захочеш. – Але одразу ж трохи розбавила похвалу: – От тiльки мушу сказати, що хочеш ти цього надто рiдко. Гаразд, iди гуляй, та не забудь, коли маеш вернутися додому, а то дiстанеш у мене!

Тiтку так вразила небачена Томова працьовитiсть, що вона повела хлопця до комори, вибрала там найкраще яблуко й дала йому разом з напутнiм словом про те, що винагорода, здобута без грiха, цiною доброчесних зусиль, завжди дорожча й любiша серцю.

А поки вона закiнчувала свое напучення дуже доречним висловом зi Святого письма, Том ухитрився поцупити пряника.

Вiн весело вибiг з дому й побачив Сiда, що саме пiднiмався надвiрними сходами до кiмнати на другому поверсi. Напохватi було повно добрячих грудок землi, i вони миттю замигтiли в повiтрi й шаленим градом посипалися на Сiда.

Перш нiж тiтка Поллi отямилася з подиву й поспiшила на допомогу, шiсть чи сiм грудок устигли влучити у ворога, а Том уже зник за парканом. Була там, певна рiч, i хвiртка, але Том здебiльшого не мав часу добiгти до неi. Тепер на душi в нього полегшало: вiн поквитався iз Сiдом, який накликав на нього халепу, вказавши тiтцi Поллi на його комiр, зашитий чорною ниткою.