І-цзін. Книга змін

Розквiт

Мабуть, у жоднiй гексаграмi невiдоме настiльки гармонiйне спiввiдношення основних категорiй – свiтла та темряви, як це даеться в цiй гексаграмi; хоча обидвi сили (свiтло та пiтьма) визнаються рiвноцiнними, але все ж теоретично перевага вiддаеться активнiй, вiдцентровiй силi свiту перед пасивною, доцентровою силою пiтьми. Це виражаеться в тому, що сила свiтла називаеться iнодi (як у цьому випадку) великою, а сила темряви – малою. Силi свiтла притаманне прагнення вгору, тодi як сила темряви тяжiе вниз.

Але в свiтi подii вiдбуваються на добро лише за гармонiйного поеднання обох сил, якi iдеально схильнi до взаемодii. Однобiчний перерозвиток однiеi з них за рахунок iншоi призводить до згубних наслiдкiв. У цiй гексаграмi вся сила свiтла зосереджена внизу, а сила темряви – нагорi. Тому, якщо взяти до уваги означенi ранiше напрямки iхнього руху: свiтло – вгору, а темрява – вниз, стае ясно, що тут, як нiде, вони приходять у взаемодiю, маючи найширший доступ одне до одного. Можна це розглядати i з iншого боку: внутрiшне тут заповнене чистою силою творчостi, а зовнi воно мае виконання, тобто повна можливiсть здiйснення творчого задуму, якому нiщо не чинить опору, а зовнiшне середовище в цiлковитiй податливостi пiдпорядковуеться йому. Тому не дивно, що ця максимальна можливiсть творення в традицii iцзiнiстiв приурочена до весни, як до перiоду максимального розвитку творчостi в природi. За мiфологiчними поглядами Китаю, навеснi активна сила свiтла дiе зсередини, вiд кореня рослин, зумовлюючи iхнiй рiст, а сила темряви, як матерiя, обростае ii i повiдомляе зовнiшню видимiсть, реалiзованiсть силi, що дiе на свiтло, нiби надiляе ii, i вона отримуе можливiсть цiлковитого розвитку, бо в такiй ситуацii приходить усе велике, а незначне – вiдходить. Однак це не може тривати вiчно, це лише тимчасова ситуацiя, яка, як весна восени, мае змiнитися протилежною ситуацiею, показаною в наступнiй (ХІІ) гексаграмi. В iхньому чергуваннi демонструеться природний ритм, в якому руйнування настiльки ж необхiдне, як i творення. Тут мимоволi пригадуються слова Гете: «Природа винайшла смерть, аби мати багато життя». У перекладi на поняття, що стосуються процесу пiзнання, це та ситуацiя, коли пiсля настання досягаеться повна гармонiя мiж накопиченим ранiше знанням, набутим знову, до такоi мiри, що межа мiж ними стираеться, i вони е единою сумою знання, що перебувае до того ж у повнiй гармонii до його здiйснення.