Сюньове Сульбакен. Весільний марш

Чотирнадцять хуторiв можна було налiчити, споглядаючи долину з полонини; Гранлiен тонув у лiсовiй гущавинi, з-помiж дерев визирали тiльки дахи будiвель, та й то коли стояти на самому чубку кичери.

Дiвчата, дарма, що не розгледiти добре самого хутора, часто дивилися на дим, який клубочився з димарiв.

– Мама саме готуе обiд, – мовила Інгрiд. – Печеню iз засоленого м’яса з салом.

– О, чуеш, вже гукають чоловiкiв до столу, – озвалася Сюньове. – Цiкаво, де вони сьогоднi працюють?

Дiвчата спостерiгали за цiвкою диму, яка спершу жваво й весело вихоплювалася у пронизане лагiдним сонцем повiтря, та невдовзi уповiльнювала свiй розгiн, розiмлiвала, щоб спроквола полинути широкою смугою понад лiсом, потроху розсмоктуючись до ледь помiтного серпанку, а потiм i зовсiм зникнути.

Так само й дiвочi думки зринали в головi, неквапно вилися горами й долами. Нинi вони снували навколо Нургауга. Весiлля вiдгуляли позавчора, але забава зазвичай тривала ще тиждень по тому, тож на полонину й досi долинали звуки пострiлiв й окремi вигуки найгорлатiших парубкiв.

– Он як веселяться, – з жалем сказала Інгрiд.

– А я iм не заздрю, – мовила Сюньове, беручись до рукодiлля.

– Хотiлось би й менi з ними розважитись…

Інгрiд сидiла навпочiпки, спостерiгаючи за тим, що вiдбувалося на подвiр’i Нургауга. Гостi тинялися помiж будинками, юрмилися пiд коморою, певно, там стояв стiл з наiдками; деякi пари трималися окремiшньо, нiжно воркуючи.

– Не розумiю, чого тебе так вабить туди, – буркнула Сюньове.

– Й сама не знаю, – стенула плечима Інгрiд, не мiняючи пози.

 – Потанцювати кортить… – додала вона.

Сюньове промовчала.

– Ти нiколи не танцювала? – запитала Інгрiд.

– Нiколи.

– Гадаеш, танцювати – то грiх?

– Хтозна…

Інгрiд бiльше не розпитувала, згадавши, що гаугiанцям танцювати заборонено, i не смiючи поцiкавитись, як ставляться до цього батьки Сюньове. Але ii думки водно крутилися довкола танцiв, тож вона, зрештою, не витерпiла:

– Кращого танцюриста, нiж Турбйорн, не знайти на всю околицю…

– Вiрю, – за якусь мить зронила Сюньове.

– Тобi варто побачити, як вiн танцюе! – вигукнула Інгрiд, обернувшись до товаришки.

– Нi, не хочу, – квапливо заперечила Сюньове.

Інгрiд вражено замовкла, а Сюньове схилилася над плетивом, рахуючи вiчка. Та вже за мить опустила рукодiлля на колiна й, задивившись удалину, мовила:

– Такою щасливою, як нинi, я вже давно не була…

– Чом це? – здивувалася Інгрiд.

– Та… бо вiн не танцюе зараз у Нургаугiв.