Повернення Казанови. Царство снів

Марколiна пiдвелася, дивлячись через вiкно iм услiд. Абат передав вiтання вiд маркiза Челсi: той мае намiр, якщо дозволить здоров’я, разом з дружиною навiдатися сьогоднi в гостi до свого вельмишановного друга Олiво.

– Чудово! – зрадiв господар. – Матимемо на честь шевалье приемне картярське товариство. Я ще сподiваюся братiв Рiкардi, та й Лоренцi приiде. Дiти перестрiли його, коли вiн прогулювався верхи.

– О, вiн ще тут? – здивувався абат. – Ще тиждень тому мовилося, нiби йому час повертатися у полк.

– Маркiза, мабуть, випросила у полковника для нього вакацii, – засмiявся Олiво.

– Дивно, – втрутився Казанова, – що мантуйським офiцерам нинi дозволяють вiдпустку. Двое моiх знайомих, один – з Мантуi, iнший – з Кремони, уночi вирушили зi своiми полками на Мiлан, – вигадував на ходу Казанова.

– А що, мае бути вiйна? – озвалася вiд вiкна Марколiна. Вона вiдвернулася, на ii обличчя падала тiнь, тож не було видно виразу очей, а легке тремтiння у голосi помiтив лише Казанова.

– Навряд чи дiйде до вiйни, – легковажно вiдповiв вiн. – Але iспанцi зайняли загрозливi позицii, тож треба бути напоготовi.

– Чи взагалi вiдомо, на чиему боцi ми будемо битися – iспанцiв чи французiв? – напустивши на себе поважностi й суворо наморщивши чоло, запитав Олiво.

– Лейтенантовi Лоренцi мало б бути до цього байдуже, – втрутився абат. – Йому головне – проявити свою хоробрiсть.

– Це вiн уже зробив, – докинула Амалiя. – Брав участь у боях пiд Павiею.

Марколiна мовчала.

Казанова довiдався достатньо. Вiн пiдiйшов до Марколiни, обвiв уважним поглядом сад. Перед очима простирався лише широкий, нiчим не засаджений морiжок, де гралися дiти; за ним, пiд муром, росли в ряд високi, густi дерева.

– Яка розкiшна садиба, – звернувся вiн до Олiво. – Менi кортiло б оглянути ii ближче…

– А для мене, любий шевалье, було б величезним задоволенням показати вам виноградники й поля. Я, кажучи правду – запитайте хоча б Амалiю, – за тi роки, що володiю цим маленьким маетком, нiчого не бажав дужче, як нарештi прийняти вас тут за гостя.

Десятки разiв збирався вам написати й запросити на гостину. Та хiба мiг я мати певнiсть, що мiй лист вас застане? Хтось казав, що вас мигцем бачили в Лiсабонi, тож можна було не сумнiватися у вашiй наступнiй появi десь у Варшавi чи Вiднi. Та й ось навiть нинi, коли я дивом вас перехопив, ви саме збиралися покидати Мантую.