Орлеанська діва

), вороги Вольтера, яким не давала спокою слава великого письменника й борця i пiсля його смертi, знищили ту гробницю разом iз тлiном, що в нiй мiстився. Чи це ж не слава?

Слава не залишала його й пiсля того, як вiн зiйшов у домовину: Гете, Пушкiн, Мiцкевич високо цiнували його твори, Радiщев заявив, що Вольтер належить до тих письменникiв, яких людство буде читати, поки житиме. Герцен сказав, що смiх Вольтера знищив бiльше, нiж плач Руссо. Достоевський мрiяв написати «Росiйського Кандiда» (Кандiд – герой однойменного роману Вольтера).

Були, правда, i смiшнi, й огиднi сторони в тiй славi: згадаймо росiйських «вольтер’янцiв», помiщикiв, що, сидячи у вигiдних «вольтерiвських» крiслах, залюбки читали твори знаменитого «фернейського вiльнодумця», – а вiдiрвавшись од книжки, давали розпорядження «провчити на конюшнi» якого-небудь там Карпа чи Сидора…

Але важливо, що творчiсть самого Вольтера, далекого вiд будь-яких революцiйних настроiв, разом з творчiстю iнших французьких енциклопедистiв, разом iз творчiстю Руссо, з яким у Вольтера була завзята полемiка, – творчiсть його багато чим пiдготувала уми до французькоi буржуазноi революцii, що вiдлуння ii чути у Радiщева й Новикова, що на всiй волелюбнiй, антифеодальнiй, антиклерикальнiй лiтературi XIX столiття лежить вiдсвiт Вольтерового духу.

Життя й дiяльнiсть Вольтера сповненi були суперечностей. Син паризького нотарiуса, представник висхiдноi французькоi буржуазii, тягся замолоду Вольтер до аристократичних салонiв; обдарований нищiвним критичним розумом, Вольтер гадав, що iдеал державного ладу – абсолютна монархiя з «освiченим монархом» на чолi, шукав собi ласки у короля Людовiка XV i у коханки його маркiзи Помпадур, – а потiм, пiдпавши пiд королiвський гнiв, перекинувся до Фрiдрiха II, «дружба» з яким закiнчилась непримиренною ворожнечею; прибiчник свободи людського духу, вiн довго листувався з Катериною II i називав ii найоблесливiшими iменами, порiвнюючи з найбiльшими монархами свiтовоi iсторii…

Заклятий ворог католицькоi церкви, яку вiн невтомно закликав знищити («Ecrasez l’inf?me!» – «Розчавiть пiдлу!»), бичуючи нещадним сатиричним пером офiцiйнi догмати й середньовiчнi передсуди, всiма силами свого розуму й таланту захищаючи вiд неправого суда ii жертви (особливо вiдома справа Каласа, посмертноi реабiлiтацii якого вiн таки добився), – Вольтер, одначе, обстоював iдею iснування бога (деiзм) як вищого начала, що створило свiт i ним керуе.