І це все, що я хотіла сказати про кохання

– Скажiть, Жанна зараз на змiнi? Покличте ii, будь ласка.

Чекати довелося досить довго, поки в трубцi почувся нiжний дiвочий голосок.

– Жанно, це Лiза.

– Добрий вечiр, Лiзочко. А в мене все розписано до кiнця змiни, що ж ти заздалегiдь не попередила? – обрушилась на мене Жанночка, не даючи вставити анi слова.

– Я пiдiйду до тебе наприкiнцi змiни, ти не проти?

– Ну, пiдiйди, – голос став невпевненим, – якщо тiльки заплести…

– Тiльки заплести! – менi стало смiшно: у Жабки з’явився дуже утилiтарний пiдхiд до власноi персони.

Але о пiв на восьму я вийшла з офiсу й пiшла у бiк перукарнi. Вологий крижаний вiтер пронизував до кiсток через мою тоненьку дублянку, незважаючи на плюсову температуру. Снiг танув i мокрою рiдиною вiдбивався у свiтлi лiхтарiв та машин, змiшуючись iз бризками з-пiд колiс. Мимоволi закралася легкодуха думка про Емiрати. Я йшла, машинально розглядаючи вiтрини магазинiв та обличчя перехожих. Усi нормальнi люди намагалися якнайшвидше покинути вулицю й опинитися в теплi, деякi нагадували нiме кiно iз рвучкою плiвкою.

Моi ноги в чоботах поступово наповнювалися вологою, я пошкодувала, що не взула старi надiйнi черевики, знала ж, що буде вiдлига, Гiдрометцентр попередив.

Замерзла, але, сповнена ентузiазму втiлити свiй план в дiю, я ввалилася до перукарнi. Жанна пританцьовувала на своiх нiжках-сiрничках бiля останньоi клiентки. Дама бальзакiвського вiку ревниво стежила за роботою в дзеркалi, пика в неi була напружена й незадоволена. Я ii добре розумiла: коли маеш таке обличчя, навiть найкрасивiша зачiска неспроможна що-небудь полiпшити.

А те, що Жабка була вiртуозом своеi справи, я знала достеменно. З будь-якого волосся вона творила чудеса, це в моiх очах компенсувало i ii жаб’ячi оченятка, i блякле личко, i дурнувату наiвнiсть.

Простягнувши Жабцi грошi, немов милостиню, а не оплату працi, дама накинула срiблисту норкову шубу майже до п’ят – i статечно випливла з перукарнi до машини з особистим шофером, що пiд’iхала до самого ганку. Ми з Жабкою тiльки глибоко зiтхнули: немае правди на свiтi!

– Сiдай! – дiвчина кивнула у бiк крiсла.

– Нi, краще швиденько збирайся, посидимо де-небудь, менi треба з тобою поговорити.

Жанна обдарувала мене таким поглядом, що я мимоволi розсмiялася.

– Посидимо? Я не можу… Георгiй скоро повинен пiд’iхати, говори тут.

– Тут не та обстановка, менi потрiбна конфiденцiйнiсть.

– А як же Георгiй?

– Вiн уже великий хлопчик, знайде тебе он у тiй кав’ярнi навпроти.