Американська трагедія. Книга 2

Як дiяти? Що сказати? Пiти зараз до Сондри i умовити ii iхати негайно чи залишитись i переживати новi муки? І що буде у завтрашнiх газетах? Що? Що? І коли е повiдомлення, з яких можна зробити висновок, що його врештi-решт будуть розшукувати, – що запiдозрять його причетнiсть до цiеi подii, – чи розсудливо рушати завтра в цю намiчену екскурсiю? А може, розумнiше тiкати далi звiдси? У нього тепер е трохи грошей. Вiн може виiхати в Нью-Йорк, в Бостон, у Новий Орлеан – там Ретерер… але нi, тiльки не туди, де його хто-небудь знае!.

.

О боже, якi безглуздi були досi всi його плани! Скiльки промахiв! Та й чи правильно вiн розрахував ще з самого початку? Хiба вiн уявляв собi, наприклад, що тiло Роберти знайдуть на такiй глибинi? Але от воно з’явилось – i так швидко, вже в перший день, – щоб свiдчити проти нього! І хоч вiн записався в готелях пiд чужими прiзвищами, хiба не можуть простежити за ним завдяки вказiвкам тих трьох зустрiчних i дiвчини на пароплавi? Треба думати, думати i думати! І треба вибратися звiдси скорiше, поки не сталось що-небудь непоправне через цей мокрий костюм.

Його враз обiйняла ще бiльша кволiсть та жах, i вiн вирiшив повернутися до Сондри – сказати, що вiн i справдi почувае себе зовсiм хворим i, якщо вона не заперечуе i може влаштувати це, волiв би поiхати з нею додому. Тому о-пiв на одинадцяту, задовго до кiнця вечiрки, Сондра заявила Берчарду, що вона почувае себе не зовсiм добре i просить вiдвезти ii, Клайда i Джiл додому; але завтра вони усi зустрiнуться, як умовлено, щоб iхати на Ведмеже озеро.

З тривогою думаючи, що, може, i цей його раннiй вiд’iзд ще одна злощасна помилка серед тих, якими досi позначений був, здаеться, кожний його крок на цьому небезпечному i згубному шляху, Клайд сiв, нарештi, в моторний човен i вмить був доставлений на дачу Кренстонiв. Зiйшовши на берег, вiн як мiг невимушено попросив пробачення в Берчарда та Сондри i, кинувшись у свою кiмнату, побачив, що костюм лежить, як i лежав, на тому самому мiсцi – непомiтно було, щоб хто-небудь навiдувався без нього в кiмнату.

Все ж Клайд квапливо i боязко вийняв костюм, зав’язав у клуночок, прислухався i, дочекавшись хвилини тишi, коли можна було прослизнути непомiченим, вийшов з дому, немов бажаючи трохи прогулятися перед сном. Вiдiйшовши по берегу озера приблизно на чверть милi вiд дому, вiн вiдшукав важку каменюку, прив’язав до неi костюм i, розмахнувшись, щосили шпурнув далеко у воду.