Американська трагедія. Книга 2

Але тут, цього ясного дня, здаеться, немае i не може бути нiяких турбот, – принаймнi всi iншi такi безжурнi… а в глибинi його душi – холодний морок… І Сондра, в захватi вiд того, що Клайд з нею, раптом схоплюеться, – в руцi ii, немов вимпел, майорить яскравий шарф, – i вигукуе з веселою пустотливiстю:

– Клеопатра пливе по морях назустрiч… назустрiч… та кого ж вона там зустрiчала?

– Чарлi Чаплiна, – пiдказав Тейлор, змушуючи човен несамовито стрибати, щоб Сондра втратила рiвновагу.

– Ну i безглуздо! – вiдповiла Сондра, ширше розставляючи ноги, щоб стояти мiцнiше.

– Нi, ви теж не знаете, Берчi, – додала вона. – Клеопатра мчить… м-м… знаю – на аквапланi!

Вона закинула голову назад i широко простерла руки, а човен раз у раз стрибав, шарахаючи то вправо, то влiво, як зляканий кiнь.

– Однаково вам не вдасться повалити мене, Берчi! От побачите! – крикнула Сондра, i Берчард, весь час змiнюючи курс, почав рiзко, скiльки вистачало смiливостi, кидати човен з боку в бiк, а Джiл перелякано закричала:

– Що ви робите? Ви хочете потопити нас всiх?

Клайд здригнувся i зблiд, неначе його грiм ударив.

Йому раптом стало нудно i млосно. Вiн нiяк не думав, що доведеться так страждати i мучитись, йому здавалось, що все буде зовсiм iнакше. І от вiн блiдне вiд кожного випадкового, неумисного слова. А що як йому доведеться зазнати серйозних випробувань… якщо несподiвано з’явиться полiцейський агент i спитае, де вiн був учора i що знае про смерть Роберти… Адже вiн почне м’ятись, тремтiти, не зможе, мабуть, вимовити нi слова, i звичайно, викрие себе! Нi, вiн мусить узяти себе в руки, поводитися просто i весело… мусить… принаймнi в цей перший день.

На щастя, всi були такi веселi i збудженi швидкою iздою, що, як видно, не помiтили, як приголомшив Клайда вигук Джiл, – i йому поступово вдалося знову набрати спокiйного вигляду. В цей час човен пiдходив до «Казино», i Сондра вирiшила закiнчити подорож якою-небудь ефектною витiвкою: пiдстрибнувши, вона вхопилась за поручнi пристанi i пiдтягнулась на руках, тодi як човен прослизнув мимо i тiльки пiсля повороту причалив.

І Клайда, якому була послана при цьому сяюча усмiшка, нестримно потягло до неi – до люблячоi, чарiвноi, великодушноi, смiливоi Сондри, – i, щоб бути гiдним ii усмiшки, вiн схопився, допомiг Джiл пiднятися по схiдцях пристанi, а сам пiдтягнувся на руках i слiдом за Сондрою швидко скочив наверх, намагаючись здаватися веселим i бадьорим.