Українська модерна проза

Не чув нiчого, одна думка вразила його: «А наймичка?»…

Поклав клiтку й обшарив навшпиньках iдальню, слухае – Оксана спить у кухнi. Вернувся i зачинив дверi.

Пiдiйшов до Ганни i похилився над нею, – слухае, як спить; приник до ii лона, а серце гомонить, б’еться в грудях! А його серце затрiпотiло i застигло, анi чичирк!..

Тiльки ii серце б’еться i кров’ю шумить…

Як блискавка, кинувся до клiтки, тремтячими руками вiдчинив дверцi i безпри-томний приложив ii до вiдхиленоi ковдри.

Гадюка кинулась потягнена темнотою до ямки i шмургонула пiд ковдру.

Іван побiг до вiдчинених дверей, з веранди скочив у сад i кинув клiтку мiж кущi…

Вернувся без пам’ятi, глянув у дзеркало, втiкав через покiй, не озираючись, до свого ателье i впав на канапу…

Тремтiв на цiлiм тiлi, як лист осиковий. Думки, як клубина гадин, били його в серце, однi одних побивали: «Пiти вiдкинути звiрюку, чи нi?!..»

Приступив до дверей, приложив вухо i слухав – холонуло серце, – тихо, хоч маком сiй.

– А-ах! – рознiсся страшний крик з iншоi кiмнати.

Іван не знав, що робити, прожогом кинувся до вiкна.

Вернувся, припав до канапи, закрив очi, немов би спав.

В ателье вбiгла налякана Оксана:

– Ой пане, вставайте, панi страшно захорiли! Скрикнули з просоння, здавалось iм, наче щось вкусило…

Іван насилу подався в кiмнату. Ганна лежала в судорогах страху. Очi ii горiли вогнем, дивилась на нього довго i глибоко, наче цiлу душу пронизувала, не мiг видержати ii зору. Опустив повiки, звiсив голову на груди.

– Що вам, панi? Успокiйтесь! – зацитькувала Оксана.

– Я мала страшний сон, такий страшний, – говорила Ганна тихим болючим голосом, – не тямлю вже, якась вода, гей море, била мене в груди, а потiм лягло на мене щось таке тяжке i мучило, якийсь дужий красень. Тiльки я не могла йому дивитись у вiчi, така яснiсть била йому з лиця… І вiн кинув щось на мене, щось таке зимне та слизьке ховзнуло менi попiд груди i вкололо мене в саме серце, так вкололо, що я насилу вiдiрвала його.

– Як болить! – лебедiла Ганна, стискаючи рукою закритi груди. Лице ii викривилось болiсно i видалось йому дивно гарним. В очах засвiтилися сльози i тремтiли на довгих чорних вiях, по чолi пересунулась зморшка i надихала лице виразом глибокоi задуми, бiлi личка спалахнули блiдим рум’янцем i спали з овалю. Іван увесь прикований дивився на неi i слiдив кожний ii подих.

Здаеться йому: та гадюка втекла пiд його серце, обвинула його, стиснула i смокче його кров.