Американська трагедія. Книга 1

– Не треба мене боятися, – говорила дiвчина, тодi як Клайд, зляканий i зачарований, дивився на ii руки, шию, на занадто вiдкритi груди. – Я не дуже давно займаюся цим, i не була б я тут, але от не пощастило менi в життi. Менi б хотiлося жити вдома з рiднею, але тепер вони не вiзьмуть мене.

Вона з серйозним виглядом опустила очi, думаючи головним чином про те, який недосвiдчений i дурненький цей Клайд, – зовсiм жовтороте пташеня. І ще думала про грошi, якi вiн при нiй дiставав з кишенi, – чимала пачка… І ще про те, що вiн i справдi гарненький: не те щоб дуже вродливий або сильний, але милий.

А Клайд у цей час думав про Есту, про те, куди вона поiхала i де вона тепер? Хто знае, що з нею? Що могло з нею статися? Може, i з цiею дiвчиною сталося таке ж лихо, як з його сестрою? В ньому росло щире, хоч трохи й зневажливе спiвчуття, i вiн дивився на дiвчину поруч себе, нiби бажаючи сказати: «Бiдолашка». Але зараз вiн не зважувався промовити жодного слова, не зважувався нi про що спитати.

– От ви, молодi хлопцi, приходите в такi мiсця, як наше, i завжди думаете про нас дуже погано, адже я знаю.

Клайд усе морщив чоло. Може, й справдi вона не така вже погана? Вона пропаща жiнка, звичайно… зiпсута, але гарненька. Час вiд часу вiн поглядав на iнших дiвчат, i жодна не подобалась йому, як ця. І вона вважае, що вiн кращий за iнших, благороднiший, – так вона сказала. Комплiмент влучив у цiль.

Вона налила бокал Клайдовi i примусила його випити разом з нею.

Тимчасом з’явилася нова група гостей, i новi дiвчата вийшли iз загадкових глибин дому назустрiч iм.

Клайд помiтив, що Хегланд, Ретерер, Кiнселла i Хiгбi таемниче зникли кудись заднiми сходами, вiдокремленими вiд залу важкими портьерами. І коли з’явились новi гостi, дiвчина запропонувала Клайдовi перейти на диван у глибинi кiмнати, де було менше свiтла.

Тут вона присунулась до нього зовсiм близько, погладила по руцi i, нарештi, взявши його пiд руку i щiльно пригортаючись до нього, спитала, чи не хоче вiн подивитися, як гарненько обставленi кiмнати на другому поверсi.

І Клайд, побачивши, що вiн залишився тут один з усiеi компанii i нiхто не дивиться на них, дозволив дiвчинi, що лащилась до нього, затягти його по завiшених сходах нагору, до маленькоi рожево-блакитноi кiмнати. І весь час вiн повторював собi, що робить злочинний i небезпечний крок i що це може закiнчити-ся великим лихом для нього. Раптом вiн пiдхопить яку-небудь жахливу хворобу.