Американська трагедія. Книга 1

Цього вечора, тиняючись великою вулицею разом з сестрами й братиком, хлопчик палко бажав, щоб усе це закiнчилося раз i назавжди чи принаймнi щоб йому самому не доводилось брати в цьому участь. Іншi хлопчики не займались такими речами, i до того ж у цьому було щось жалюгiдне i навiть принизливе. Не раз, ще до того, як його почали отак водити вулицями, iншi хлопчики дражнили його й смiялися з його батька за те, що той завжди привселюдно розпросторiкувався про свою вiру й переконання. Батько кожну розмову починав iз слiв: «Хвала господу», i всi хлопчаки з сусiднiх будинкiв, де вони жили, коли йому було сiм рокiв, вигукували, побачивши батька:

– А ось iде старий «хвала господу» Грiфiтс!

Або гукали вслiд хлопчиковi:

– Онде в того сестра грае на органчику! А ще на чому вона грае?

І нащо тiльки батько торочить скрiзь свое «хвала господу»! Іншi так не роблять.

В ньому, як i в тих дiтях, що дражнили його, промовляло споконвiчне людське прагнення до цiлковитоi подiбностi, до стандарту.

Цього вечора, на великiй вулицi з високими будинками, – гомiнливiй, люднiй, сповненiй руху, – вiн iз соромом вiдчував, що його вихопили з нормального життя i поставили на посмiховище. Розкiшнi автомобiлi мчали повз них, люди, гуляючи, поспiшали до своiх розваг чи занять, про якi вiн мiг лише невиразно догадуватися, веселi молодi пари проходили, смiючись i жартуючи, малята витрiщали очi на нього, – i все хвилювало його вiдчуттям чогось iншого, кращого, красивiшого, нiж його життя, чи, вiрнiше, життя його сiм’i.

В гулящому й хиткому вуличному натовпi, який безперервно переливався й змiнювався бiля них, дехто, здавалося, почував, що вiдносно цих дiтей припущена психологiчна помилка: деякi штовхали один одного лiктем, досвiдченiшi й байдужi пiдсмикували брову i зневажливо всмiхались, а бiльш чуйнi й навченi досвiдом говорили, що присутнiсть дiтей тут зайва.

– Я бачу тут цих людей майже щовечора – двiчi або тричi на тиждень щонайменше. – Це говорить молодий клерк. Вiн щойно зустрiвся з своею подругою i веде ii до ресторану. – Мабуть, якесь шарлатанство у виглядi релiгii, – додае вiн.

– Старшому хлопчаковi не до смаку це. Видно, вiн почувае себе не на своему мiсцi. Не гаразд такого хлопчиська виставляти на люди, коли вiн того не хоче.