Звичай бiлої людини = The White Man's Way

Ти ii не вiдправляй до ii племенi, Кiде. Це буде з бiса тяжко для жiнки, – повернутись туди. Тiльки подумай – чотири роки iсти з нами шинку, боби, борошно й сушенi фрукти, а потiм – знов рибу та оленяче м’ясо! Не можна iй повертатися – вона вже звикла жити по-нашому, спiзнала кращого життя. Подбай про неi, Кiде. А може, ти… та нi, ти завжди остерiгався жiнок… ти ж менi так i не сказав, чого приiхав сюди. Будь добрим до неi, скорiше вiдправ ii у Штати. Та якщо захоче, нехай повернеться… може, колись вона скучить за рiдним домом.

А малий… вiн iще тiснiше пов’язав нас, Кiде. Я так хочу думати, що це буде хлопчик. Тiльки подумай! Плоть вiд плотi моеi, Кiде. Йому не можна тут лишатись. А якщо дiвчинка… та нi, цього не може бути. Продай моi шкури; за них дадуть тисяч п’ять, i ще стiльки ж на моему рахунку в Компанii. Владнай моi справи разом зi своiми. Думаю, наша заявка себе виправдае. Допоможи йому отримати гарну освiту… i ще, Кiде, – це найголовнiше, – не дозволяй йому вертатися сюди.

Менi гаплик, друже. У кращому разi – три днi, може, чотири. Ви мусите йти далi. Мусите! Пам’ятай, це моя дружина, мiй син… Господи! Якби ж то був хлопчик! Вам не можна лишатися зi мною. Це моя остання воля – йдiть!

– Дай менi три днi, – благально мовив Мейлмют Кiд. – Може, тобi стане краще; хтозна, що воно буде.

– Нi.

– Тiльки три днi.

– Ідiть!

– Два днi.

– Це моя дружина i мiй син, Кiде. Не проси мене.

– Один день.

– Нi, нi! Я наказую…

– Тiльки один день.

– Нi!.. Ну, гаразд. Один день – i нi хвилини бiльше. І ще, Кiде… не залишай мене вмирати самого. Один пострiл, – просто натиснути на курок. Зрозумiв? Подумай про це… Подумай! Плоть вiд плотi моеi, а я нiколи його не побачу…

Скажи Рут, нехай прийде. Я хочу попрощатися з нею, сказати, щоб вона дбала про сина i не чекала, поки я помру. А то вона ще вiдмовиться йти з тобою. Прощавай, друже… прощавай.

Той схилився нижче, аби розiбрати останнi слова – сповiдь помираючого, що позбувся своеi гординi.

– Пробач менi… ти знаеш, за що… за Кармен.

Залишивши жiнку тихо плакати бiля чоловiка, Мейлмют Кiд одягнув парку i лижi, взяв рушницю i подався до лiсу. Вiн не був новачком у борнi проти лютоi Пiвночi, та ще нiколи перед ним не стояло таке важке завдання.