Шляхом бурхливим

На дорозi не було нiкого, i вона бiлуватим пiском своiм виблискувала при блiдiм свiтлi мiсяця. Трохи згодом вони побачили мажу, що стояла серед дороги. Чорна тiнь вiд мажi падала на дорогу незграбною плямою. Коли бандурист та хлопець пiдiйшли до неi, вiд мажi з тiнi одiйшли два чоловiки з рушницями i запитали подорожнiх:

– Хто iде? Що за люди?

Бандурист та хлопець спинилися.

– Це батько! – шепнув поводатир бандуристовi.

– Мовчи! – тихо вiдповiв той, а потiм голосно сказав:

– Добрий вечiр! А скажiть, будь ласка, чи сюди дорога на Жу-равлiвку?

– А ви хто такi? – знову запитав чоловiк з рушницею,

– Слiпий з поводатирем.

– Мабуть, у тебе, дiду, i поводатир слiпий, що завiв тебе сюди. Хiба ж це дорога на Журавлiвку? Це – дорога на Хорошiв.

– На Хорошiв? Ти скажи… Хоч ночуй серед дороги. Ач куди завiв, капосний хлопець. Ну, що тепер робити? Було б заночувати у городi: там у мене й чоловiчок знайомий е, Наливайко Семен. Та й дiло е до нього… – бурмотiв дiд.

– А нащо тобi Наливайко Семен? – пiдозрiло запитав чоловiк з рушницею.

– Та так… дiло е…

– Яке? – грiзно вже запитав чоловiк.

Видно було, як старий затрусився вiд жаху.

– Хто це? Хто це? – голосно зашепотiв вiн, нахиляючи до хлопця. – Чи не розбишаки якi?

– Кажи, яке дiло у тебе до Семена Наливайка?

– Дiло?.. – мимрив дiд. – Та ось яке: кланявся йому мурза ногайський з того свiту, що тягав його колись на арканi коло Тору!

– Тьху, чортяка! – вилаявся чоловiк, – я й не впiзнав тебе… А це – Дороше?

– Це – я, тату! – засмiявся поводатир i зняв бриля.

– Це ти, Дороше? – почувся дiвочий голос з возу.

Дорош, придивившись, побачив свою старшу сестру, що пiдвелася й дивилася на нього з мажi.

Батько Дорошiв, знявши шапку, цiлувався з запорожцем.

– А… – сказав другий чоловiк, що досi стояв мовчки коло До-рошевого батька, – це мiй молодчик Дорош. Так ось на кого чекав Семен серед дороги.

– У поводатирi!

– Дивнi дiла твоi, Господи. Нiчого не розумiю.

– Сiдай на воза, дяче, потiм зрозумiеш, – весело сказав Наливайко.

Але бакаляр не полiз на воза, i мажа, поскрипуючи, рушила з мiсця, а коло неi пiшли чоловiки. Бандурист iшов тепер легко й рiвно, а головне без поводатиря. Бакаляр, що йшов поруч, скоса поглядав на бандуриста й нiяк не мiг второпати, в чому дiло.