Шляхом бурхливим

Вiдтак у 1912—1922 роках був лiкарем у Бердянському повiтовому земствi, де завiдував лiкарняними дiльницями у Вознесенську, Покровцi та Царево-дарiвцi.

У 1922 роцi повернувся до Харкова, де, закiнчивши чотиримiсячнi курси при Харкiвському iнститутi пiдвищення квалiфiкацii лiкарiв, посiв посаду заступника головного лiкаря. А з 1928 року завiдував медичною частиною в м. Пологи Запорiзькоi областi.

Саме у Пологах вiн i написав повiсть «Шляхом бурхливим» про подii в Украiнi за часiв Івана Сiрка та повстання 1668 року.

А ще перед тим видав повiсть iз життя скитiв

«В туманi минулого» (1927) та повiсть iз кам’яного вiку «Люди з червоноi скелi» (1929). У 1928 роцi у Москвi вийшов росiйський переклад «В туманi минулого» пiд назвою «Меч Арея». Остання публiкацiя автора – пригодницьке оповiдання «Цiна молодостi», що вийшло друком у Харковi в 1932 роцi. Вiдтодi жодних вiдомостей про письменника не вдалося знайти.

Історичнi повiстi Григорiя Бабенка не втратили своiх приваб i зараз.

А смiливiсть, з якою вiн вiдважився описувати колонiзацiю Украiни московитами, ба навiть кацапами, як iх називае автор, вiдверто дивуе. Бо жоден iнший автор iсторичних творiв, виданих в СРСР, на таке не вiдважувався.

    Юрiй Винничук

Шляхом бурхливим

Присвячую моiй жiнцi

Повiсть кiнця XVII столiття

I. НА БЕРЕЗІ РІЧКИ ХАРКОВА

Вiрний спосiб навчатися плавати. – Дорош та рiчка. – «Сухарi». – Старий Журавель. – Журавлiв гiсть. – Життя на слободах пiд воеводами.

– На пасiцi у Журавля. – Бiйка з москалями

– Ви ж, хлопцi, не дуже! – встиг тiльки крикнути Дорош, коли двое товаришiв, взявши один за ноги, другий за плечi i розгойдавши, кинули його в рiчку.

– Не бiйся! – крикнув хтось з берега.

Але цього вже не почув Дорош. Дригнувши ногами в повiтрi, вiн плюхнув у воду i, як мiдний п’ятак, пiшов на дно. Вiн раптом забув усi поради, що щиро давали йому товаришi: не лякатися, не роззявляти рота, як гава, й не дихати, не вилазити високо з води, не ковтати води, а головне – не боятися того, що назавжди залишишся пiд водою.

Опинившись у холоднiй водi, що, здавалося, сама тягла його на дно, вiн зразу зазнав досi невiдомого йому почуття: пiд ногами не було землi, а в грудях не було повiтря! Жили застукали йому у скронях, в очах замиготiли зеленi кружала, i вiн, як божевiльний, задригав руками й ногами, а рот мимоволi роззявився, хапаючи, замiсть повiтря, воду.