Пампушка = Boule de Suif

І хоча вони були люди рiзних станiв, почувалися братами через грошi, членами великого франкмасонського товариства, товариства власникiв, усiх, у кого побрязкуе в кишенях золото.

Карета сунула так поволi, що до десятоi ранку не проiхали навiть i чотирьох миль. Тричi чоловiкам доводилося злазити й пiшки йти нагору. Подорожани почали турбуватися, бо снiдати збиралися в Тотi, а зараз втратили надiю дiстатися туди до ночi. Кожен визирав у вiконце, чи не зустрiнеться де корчомка при дорозi; аж от дилiжанс угруз у такiй кучугурi снiгу, що спливло двi години, поки його звiдти вирятували.

Голод усе напосiдав i викликав тривогу серед пасажирiв; та нiякоi корчми, нiякого шинку не було видно: прихiд пруссакiв та вiдступ голодних французьких солдатiв порозполохували всiх торгiвцiв.

Чоловiки забiгали по харчi на придорожнi ферми, але там вони не знайшли навiть i хлiба, бо недовiрливi селяни поприховували своi запаси з остраху перед солдатами, якi, зголоднiвши, брали силою все, що запопадали.

О першiй годинi дня Люазо заявив, що живiт йому геть запався.

Всi вони давно потерпали, як i вiн, i жорстокий голод, наростаючи, викликав нехiть до балачки.

Коли-не-коли хтось iз мандрiвникiв позiхав; iнший зараз же наслiдував його; i, вiдповiдно до свого характеру, до свого умiння поводитись, до свого соцiального стану кожен – хто голосно, а хто безгучно – розтулював рота, швидко заслоняючи рукою роззявлену пащу, з якоi йшла пара.

Пампушка кiлька разiв нахилялася, нiби шукала щось у себе пiд ногами.

Але, хвилину повагавшись, оглядала своiх сусiдiв i спокiйно випростувалася. У всiх були блiдi й перекривленi обличчя. Люазо запевняв, що ладен заплатити за маленького копченого окоста тисячу франкiв. Дружина його зробила якийсь рух, нiби для протесту; потiм заспокоiлась. Вона щоразу зазнавала страждань, коли чула, як протринькують грошi, i навiть не розумiла жартiв на таку тему.

– Справдi, якось кепсько почуваеш себе, – промовив граф, – i як це я не надумався взяти харчу?

Кожен так само докоряв собi.

Як на те, Корнюде мав пляшку з ромом; вiн запропонував його; всi холодно вiдмовлялись. Лише Люазо випив два ковтки й, повертаючи пляшку, подякував:

– А це все ж таки смачно, воно грiе й голод гамуе.

Вiн повеселiшав i запропонував зробити так, як у тiй пiснi про маленький корабель: з’iсти найситiшого з пасажирiв. Цей натяк на Пампушку якось неприемно вразив вихованих людей. На жарт нiхто не озвався, тiльки Корнюде усмiхнувся.