Пампушка = Boule de Suif

З усiм тим за мiстом, двi чи три милi за водою, близько Крауса, Дьеппдаля або Б’есара, матроси й рибалки часто витягали з рiчкового дна набряклi трупи нiмцiв у мундирах, то забитих ножем чи дрючком, то з розбитою головою, то просто зiпхнутих в воду з мосту. Багно рiчне замулювало цi таемнi жертви жорстокоi та справедливоi помсти, цей невiдомий героiзм, цi нiмi напади, небезпечнiшi за сутички серед бiлого дня i позбавленi бучноi слави.

Ненависть-бо до чужоземця завше озброюе смiливих, ладних померти за iдею.

А що завойовники, хоча скорили мiсто своею непохитною дисциплiною, не вчинили жодного з тих звiрств, про якi йшли поголоски пiд час iхнього переможного походу, – мешканцi зрештою посмiлiшали, i потреба поживи знову заворушила мiсцевих комерсантiв. Декотрi з них мали великi комерцiйнi справи у Гаврi, що був окупований французькою армiею, i захотiли спробувати дiстатися до цього порту – кiньми до Дьеппа, а далi – пароплавом.

Було використано вплив знайомих нiмецьких офiцерiв, i комендант мiста дав дозвiл на виiзд.

І от для цiеi подорожi, на яку записалося десять чоловiк, найняли великого, на четверо коней, дилiжанса; ухвалено було вирушити у вiвторок удосвiта, щоб уникнути людних збiговиськ.

Кiлькома днями ранiше земля замерзла, i в понедiлок, о третiй годинi, великi темнi хмари, насовуючись з пiвночi, принесли снiг, що падав безперервно цiлий вечiр i цiлу нiч.

Ранком о пiв на п’яту мандрiвники зiбралися у дворi готелю «Нормандiя», де вони мали сiдати в дилiжанс.

Вони були ще зовсiм соннi й дрижали вiд холоду пiд своiми пледами. У пiтьмi вони погано бачили одне одного; а важка зимова одежа надавала iм вигляду гладких кюре в довгих сутанах. Та двое з них впiзнали один одного, до них пiдiйшов третiй, i повели розмову.

– Я беру з собою дружину, – сказав котрийсь.

– Я теж.

– І я також.

Перший додав:

– До Руана ми бiльше не повернемось, а коли пруссаки наблизяться до Гавра, переiдемо до Англii.

Всi вони мали однаковi намiри, бо були людьми однаковоi вдачi.

Коней все ще не запрягали. Лiхтарик машталiра коли-не-коли з’являвся з одних темних дверей i зараз же зникав у других. З глибини стайнi було чути, як конi глухо били ногами об землю, встелену гноем, i як чоловiчий голос тпрукав на коней i лаявся.