Українські традиції та звичаї

Хоч би яка важка робота була, толоки завжди проходили з пiснями та жартами, тому на перший погляд нагадували якесь свято з певними трудовими обрядами.

Пiд час жнив, у спеку, важко було втамувати жагу. Коли влаштовували толоки, робили величезнi «термоси» з холодною водою. Бiля ниви ставили велику бочку, а в неi – ще одну, трохи меншу. Порожне мiсце мiж стiнками набивали тирсою. Навiть у спекотний день вода в такiй бочцi залишалася прохолодною i добре втамовувала спрагу. Тож толочани могли почуватися бiльш комфортно.

Такi «термоси» забезпечували господарi або, якщо працювали на вдову, i самi толочани.

Інший дуже поширений вид взаемодопомоги називався супряга. Вiн полягав у тому, що господарi (зазвичай сусiди) на деякий час об’еднували свою худобу та сiльськогосподарський реманент i спiльно виконували певнi роботи на землi, спочатку в одного, потiм – у другого. Так, наприклад, для оранки селяни об’еднували двi-чотири пари волiв (а такоi кiлькостi худоби в одному господарствi зазвичай не було), якi вправно тягли важкий плуг, спочатку по однiй нивi, потiм – по другiй.

Окрiм орання, до супряг вдавалися при вивезеннi гною та перевезеннi снопiв.

На вiдмiну вiд толоки, де економiчний чинник часто був непомiтним, у супрязi вiн був очевидний. Адже окрiм бажання допомогти мали на оцi й власнi цiлi. І це допомагало селянам виживати. У супрягу вступали сусiди, або родичi, чи куми.

Серед жiнок були поширенi роботи пiд назвою оденки. Господинi збиралися взимку в однiй хатi i робили свою роботу: шили, вишивали тощо.

Дуже часто працювали усi разом, щоб комусь допомогти. А потiм робили на користь iншоi господинi тощо – нiхто не мав залишитися в накладi.

Так усiм миром працювали в селi (до речi, iншi назви громади – «мир», «село»). «Із громади по нитцi, бiдному сорочка» – ця приказка вiдповiдала дiйсностi.

Однак громадськi звичаi громада виявляла не тiльки в роботi. Так, вона ревно стежила за виконанням звичаiв, за порушенням традицiй, вiдiгравала суттеву роль не тiльки у виробничих процесах.

Без участi громади не минала жодна важлива подiя. Питання про будiвництво важливих об’ектiв – млина, церкви або школи, про допомогу сиротам, призначення опiкунства теж вирiшувала громада.

Тож невiрно думати, що громада «виникала» в життi селянина тiльки пiд час роботи або судових непорозумiнь – з нею було пов’язане все життя. Так, незабаром пiсля народження дитину прилучали до громади, до теплого дружного кола.