Нічний репортер

Правда, не хотiв при цьому й зрадити себе, що дуже прагну вiдiрватися, а вдавав, наче роблю закупи. В однiй крамницi купив пляшку вина, в другiй родзинки, бо отець iх дуже любить, у третiй, четвертiй i п’ятiй запитав зеландського сиру. У шостiй купив голландський. Часто озирався за вродливими панночками, хоча й не за надто вродливими теж, а за одно придивлявся до перехожих, що прямували у моему напрямку. За якийсь час я почав уже вирiзняти чоловiкiв, якi незмiнно за мною волочилися, вони вдавали, що захопленi розмовою i навiть не пiдводили голiв, коли я озирався.

Один з них був огрядний червонопикий бурмило з великою круглою, як гарбуз, головою i бiлим волоссям, а другий – худий глистоподiбний пiцик, який iшов так, нiби пританцьовував.

Було непросто позбутися iх, але львiвськi брами наче саме для таких випадкiв створенi. Я пройшовся кiлька метрiв по Легiонiв i пiрнув у наскрiзну браму «Гранд-готелю», звiдки був прямий вихiд на паралельну вулицю – пасаж Гаусмана[10 - Пасаж Гаусмана – вулиця Крива Липа.

], але не побiг туди, а спокiйно завернув до буфету. Вони ж, знаючи, що це наскрiзна брама, помчали до другого виходу. Я тим часом вийшов з готелю i взяв таксi. За кiлька хвилин я вже iхав в автобусi в напрямку Рудна.

Старший Мартинюк, Антiн, звiсно, мене вiдразу впiзнав. Я виклав на стiл гостинцi, вiн вiдкоркував вино, i ми мило побесiдували, згадуючи старi добрi часи. Потiм я розповiв йому про свое розслiдування, а вiн без зайвих розпитувань взяв з полицi старий календар «Просвiти» i вийняв з нього потрiбного менi папiрчика.

– Як гадаете? Буде вiйна? – запитав мене опiсля, киваючи на свiжу газету «Дiло», яка ряснiла тривожними новинами. – Ви там, газетярi, певно, бiльше знаете.

– Невiдомо, отче. Гiтлер непередбачуваний, – вiдказав я.

– Якщо буде, то, можливо, це ще один шанс для нас. Що скажете?

Вiн перебув усi фронти, воював з 1914-го i до 1921-го, але не втратив вiри.

– Ця вiйна, мабуть, буде страшнiша за тамту, – сказав я.

– Так… Дивiться, що пише кореспондент «Дiла» з Нiмеччини: «Буде чи не буде вiйна? Це е темою всiх розмов каварняних, родинних тощо i в Нiмеччинi, хоча зовнiшньо нi на вулицi, нi в крамницi, нi в банках не вiдчуваеться передвоенного специфiчно-панiчного настрою. Все йде нормальним ходом; одначе нiмецький органiзацiйний хист вже тепер ясно i всюди помiтно.