Кар’єра Никодима Дизми

Наперед можу сказати, що ви любите не Шопена, а Брамса, що Матейко вам ближчий, нiж Яцек Мальчевский, а Лiндберг рiднiший вiд Сiрано де Бержерака, готичний стиль i хмарочоси вам бiльше до смаку, нiж бароко i рококо.

Вона дивилася на нього своiми величезними блакитними дитячими очима, немов хотiла сказати: «Я знаю, дядьку, що ти менi принiс у кишенi!»

Дизма не знав, що вiдповiдати, i тому скривився вiд болю i застогнав. Панi Нiна почала заклопотано розпитувати Никодима, чи не надокучила йому розмова, чи не хоче вiн подрiмати…

– Скажiть менi, тiльки вiдверто, чи вiрно я визначила вашi смаки?

«А дiдько його знае»! – подумав Никодим i про всяк випадок вiдповiв:

– Частково так, частково нi.

– Ну добре, – сказала Нiна не без задоволення i засмiялася – тепер почитаемо. Хочете «Поклик кровi»?

– Будь ласка.

Нiна почала читати. Це виявилася iсторiя про собаку, якого вкрали. Дизма зi щораз бiльшим нетерпiнням чекав, коли нарештi втрутиться полiцiя, але розповiдь пiшла iншим руслом, i Никодим потроху втратив нитку оповiдi й уже нiчого не розумiв i не чув, окрiм мелодiйного, м’якого голосу панi Нiни.

Вiн почав мiркувати над розмовою, яка щойно вiдбулася мiж ними, i дiйшов висновку, що бесiда була дивною. Ця красуня панi Нiна виглядала так, нiби говорила зовсiм не про книжку… А може?..

І раптом йому згадалася маленька вiтальня у квартирi начальника поштовоi контори в Лисковi пана Бочека, двi його незамiжнi дочки, вчителька початковоi школи панна Валяскова, писар мирового суду Юрчак та iнша «золота молодь» Лискова.

У тiй кiмнатi, такiй убогiй, порiвняно з пишними апартаментами цього палацу, вони збиралися для того, щоб пограти в «цензуру». Панна Льодзя Бочек сидiла посерединi кiмнати, вдаючи з себе книжку… І про неi говорили всяку всячину: що вона нерозрiзаний том, кухарська книга, збiрка вiршiв, говорили, що вона така книжка, яка на вигляд хороша, але краще не вiдкривати… Ага!

Це мусить бути щось в такому ж родi… неодмiнно щось таке! Але хороше чи погане говорила йому ця панi?.

. Можливо, й хороше; втiм, у цих панiв нiколи нiчого не дiзнаешся!

«А якщо я iй сподобався?.. Не може бути».

Голос Нiни дзвенiв, переливався, iнколи тремтiв вiд хвилювання. Довга тiнь вiд опущених вiй падала на бiлi щоки, у пишному волоссi виблискувало сонце, пронизуючи густе листя, воно падало на килим яскравою свiжою плямою. У кiмнатi пахло лавандою i липнем, багатi меблi бундючно сяяли позолотою i бронзою.