Кар’єра Никодима Дизми

Вiн вичерпав уже всi зв’язки i впливи, викинув купу грошей, втратив силу-силенну часу, i щоб такий шанс випустити з рук… Старий вирiшив негайно все виправити i загладити неприемне вiдчуття.

– Ну, звичайно, чарiвникiв зараз немае, хе-хе-хе… Та й важко вимагати навiть вiд найдоброзичливiшого, найщирiшого друга, щоб вiн займався справами, про якi знае тiльки з чуток. Адже так?

– Звiсно.

– Знаете що? Є iдея! Пане Дизмо, дорогий друже, зробiть же менi честь, приiдьте до мене ласкаво на кiлька тижнiв до Ко-борова.

Ви вiдпочинете, розважитеся в селi. Дивовижне повiтря, верхова iзда, моторний човен на озерi… А заразом придивитеся до мого господарства, до лiсопильнi. Ну, золотий мiй, згода?

Ця нова пропозицiя так приголомшила Дизму, що вiн просто рота роззявив. Куницький i далi наполягав. Розхвалював переваги вiдпочинку у селi, в сосновому бору. Запевняв, що його панi будуть йому вдячнi за такий приемний сюрприз, як приiзд гостя з Варшави.

– Але ж, пане Куницький, – перервав його Дизма, – де вже менi зараз думати про вiдпочинок.

Я, на жаль, i так забагато вiдпочиваю.

– О, цього нiколи не бувае забагато!

– Я безробiтний, – криво усмiхнувся Дизма. Вiн чекав побачити на обличчi старого розчарування, подив, але той тiльки розреготався.

– Хе-хе-хе! Ну й жартiвник! Безробiтний! Ну, зрозумiло, з торгiвлею, з промисловiстю зараз погано. Нелегко добитися прибуткового мiсця. А на державнiй службi багато шани та мало грошей. Платнi чиновникiв, навiть на найвищих посадах, не позаздриш.

– Це менi почасти вiдомо, – пiдтвердив Дизма, – сам я три роки на казеннiй службi перебував.

Раптом Куницького пройняло. «Ну i спритна ж ти людина, братику, – подумав вiн. – Тим краще, якщо дарма брати не хочеш».

– Вельмишановний пане, – почав вiн, – як тiльки з вами познайомився, вiдразу менi щось пiдказало, що Бог вас менi посилае. Якби це тiльки справдилося! Пане Дизмо, золотенький пане Никодиме, обставини з обох бокiв так вдало складаються! Ви шукаете хорошоi посади, а я вже дожив до того вiку, коли людина багато сили не мае.

Друже шановний, не гнiвайтеся на мою зухвалiсть. Але що б ви сказали, якби я вам запропонував узяти на себе, ну, скажiмо, управлiння моiми маетками i фабриками. Не подумайте, шановний пане, що це дрiбниця. Господарство складне, оком не змiриш!

– Не знаю, чи впораюся я. Я на цьому зовсiм не розумiюся, – вiдверто зiзнався Дизма.

– Але ж, – заперечив Куницький, – ви легко з тим впораетесь.