Кар’єра Никодима Дизми

Не маючи iншоi нагоди, Дизма машинально випалив:

– Дозвольте, пане мiнiстре, представити вам пана Куницького, мого старого доброго знайомого.

На обличчi мiнiстра вiдбилося здивування. Не встиг вiн навiть рота вiдкрити, як Куницький, потрясаючи його руку, вибухнув нескiнченною тирадою про те, який вiн щасливий знайомству з таким прекрасним державним дiячем, якому вiтчизна в цiлому i землеробство зокрема, а тим бiльше лiсiвництво, так завдячують; що до гробу пам’ятатиме цю мить, бо сам вiн, як землевласник i лiсопромисловець, вмiе цiнувати заслуги у цiй галузi, але що, на жаль, не всi пiдлеглi пана мiнiстра здатнi зрозумiти його великi керiвнi iдеi, та й на це завжди знайдеться рада, i що вiн, Куницький, в невiдплатному боргу перед люб’язним паном Дизмою, який захотiв ласкаво представити його пановi мiнiстровi.

Потiк красномовства лився так бурхливо, що безмежно здивований мiнiстр змiг лише пробурмотiти:

– Дуже приемно.

Однак коли настирливий старий зашепелявив про казеннi лiси в Гродненському воеводствi i про якiсь лiсопильнi, якi… Мiнiстр обiрвав сухо:

– Звiльнiть мене, будь ласка, вiд цього хоча б на бенкетi.

– Мiцний горiшок цей ваш мiнiстр, – сказав Куницький, – ну, я не чекав. І завжди вiн такий?

– Завжди, – про всяк випадок вiдповiв Дизма.

Раут закiнчився. Багато його учасникiв перейшло на вечерю до ресторану поряд.

Старий прив’язався до Дизми. За столом сiв поруч i базiкав без упину.

Правда, причиною тому був, мабуть, коньяк та два-три бокали вина, втома наростала, хилило до сну. До того ж увесь час треба було ще iсти й пити, що було справою дуже складною, зважаючи на кiлькiсть уже спожитого. Дизма став вже iз задоволенням подумувати про те, як вiн, повернувшись до себе на Луцьку, поставить вузьке лiжко бiля вiкна i завалиться спати. Завтра недiля, може, дадуть поспати й до десятоi.

Але Куницький взяв його пiд руку.

– Дорогий пане, не вiдмовте в люб’язностi, ще тiльки одинадцята, давайте вип’емо по чарочцi доброго угорського! Я зупинився тут, у «Європейському», на другому поверсi. У мене до вас дуже важлива справа. Ну, дорогий пане Дизмо, адже ви менi не вiдмовите?! Посидимо в тишi, у спокоi, за келихом доброго винця… Ну, що? Тiльки пiвгодинки, тiльки п’ятнадцять хвилин.

І вiн майже насильно потягнув Дизму. Вони вийшли у вестибюль i незабаром опинилися у просторому номерi.