Щасливий принц

– Доброго ранку, малий Гансе! – привiтався вiн.

– Доброго ранку, – вiдповiв Ганс, спершись на лопату, широко всмiхнувся.

– Ну, як тобi велося взимку? – спитав Мiрошник.

– Дуже мило, що ви так турбуетеся про мене, – вiдповiв Ганс. – Правду сказати, було важкенько. Але ж тепер весна, i в мене все добре – бачите, якi гарнi квiти!

– Ми часто згадували про тебе, Гансе, – сказав Мiрошник, – усе гадали, як твоi справи.

– Ви такi добрi, – мовив Ганс. – А я вже боявся, що ви про мене забули.

– Гансе, ти мене дивуеш, – обурився Мiрошник.

– Хiба можна забути про друга! Дружба – дивовижна рiч, але, боюся, ти просто не розумiеш поезii життя. До речi, якi в тебе чудовi первоцвiти!

– А й справдi, чудовi, – згодився Ганс. – А головне, що iх так багато. Це менi дуже пощастило. Може, iх купить донька бургомiстра, i тодi я викуплю свого вiзка.

– Викупиш вiзка? Ти хочеш сказати, що продав його? Яке глупство!

– Та що вдiеш, – зiтхнув Ганс. – Бачите, взимку я справдi бiдував, часом i на хлiб грошей бракувало.

То спершу я продав срiбнi гудзики з недiльноi куртки, потiм – срiбного ланцюжка, потiм – мою велику люльку, а тодi вже й вiзка. Але зараз я все викуплю.

– Гансе, – урочисто промовив Мiрошник, – я подарую тобi свого вiзка. Вiн, звiсно, вже не так щоб новий, i один бiк у нього вiдвалився, i спицi трохи погнулись; i все ж таки я тобi його подарую. Знаю, це надто велика щедрiсть, i багато хто скаже, що я несповна розуму, але ж я не такий, як iншi. Я вважаю, що великодушнiсть – основа дружби, i до того ж у мене е новий вiзок.

Отже, не хвилюйся, свого вiзка я дарую тобi.

– Так, це справдi дуже великодушно, – сказав малий Ганс, i його кругле лице засяяло вiд утiхи. – Я зможу легко його полагодити, адже в мене е кiлька гарних дощок.

– Гарних дощок? – перепитав Мiрошник. – Слухай, то це ж якраз те, що менi треба. Я давно збираюся полагодити дах у клунi, бо там така здоровенна дiра – тiльки пiде дощ, i все зерно геть вимокне. Як ти вчасно про це згадав! От бачиш, варто зробити комусь добро – i одразу матимеш вiддяку.

Я подарував тобi вiзка, а ти подаруеш менi кiлька дощок. Звiсно, вiзок коштуе набагато дорожче, та справжнi друзi не зважають на такi дрiбницi. Неси-но тi дошки сюди, я хочу полагодити дах сьогоднi.

– Атож, зараз, – i малий Ганс хутко побiг до ко-мори та винiс звiдти усi дошки, що мав.

– Щось iх тут малувато, – завважив Мiрошник. – Боюся, коли я полагоджу дах, тобi вже й на вiзок не лишиться.