Романи

Якщо я пошлю куди-небудь Артура, ви пiдете вдвох, дам Артуровi якесь завдання, ви виконуватимете його разом, це матиме суттевий недолiк, бо я не зможу використовувати вас для рiзних робiт, зате буде й перевага, бо за все, вам довiрене, будете вiдповiдати разом i нероздiльно. Як саме ви подiлите мiж собою роботу, менi все одно, але спихати один на другого вам не вдасться, я цього не слухатиму, бо ви для мене – одна людина.

Вони трохи подумали i сказали:

– Це для нас було б украй неприемно.

– Ясна рiч, – сказав К.

– Це й повинно бути вам неприемно, але так воно буде.

Уже кiлька хвилин К. спостерiгав за селянином, який кружляв довкола iхнього столу та ось нарештi наважився, пiдiйшов до одного з помiчникiв i хотiв прошепотiти йому щось на вухо.

– Перепрошую, – сказав К., стукнув кулаком по столу i пiднявся. – Це моi помiчники, i в нас зараз нарада. Нiхто не мае права нам заважати.

– Прошу, прошу, – злякано сказав селянин i позадкував до свого товариства.

– За дотримуванням цього ви мусите стежити особливо пильно, – сказав К.

i знову сiв. – Вам не можна розмовляти нi з ким без мого дозволу. Я тут чужий, i якщо ви моi старi помiчники, то ви також чужi. Тому ми трое мусимо триматися разом, згода?

Вони похапцем простягнули йому руки.

– Заберiть своi лапи, – сказав вiн. – Але мiй наказ залишаеться чинним. Я iду спати й вам раджу зробити те саме. Сьогоднi ми втратили робочий день, отже, завтра мусимо почати якомога швидше. Вам потрiбно дiстати сани для подорожi в Замок, i о шостiй мусите чекати на мене тут, перед порогом.

– Добре, – сказав один.

Але другий утрутився:

– Ти кажеш «добре», хоча знаеш, що це неможливо.

– Тихо, – сказав К. – Ви, здаеться, починаете вiдрiзнятися один вiд одного.

Але перший також сказав:

– Вiн мае рацiю, без дозволу жоден чужинець не мае права зайти в Замок.

– А де потрiбно взяти дозвiл?

– Не знаю, можливо, в каштеляна.

– Тож ми зателефонуемо туди, берiться за роботу i негайно телефонуйте каштеляновi!

Вони пiшли до апарату i попросили з’еднати, – обое просто зi шкiри лiзли, щоб показати, як стараються догодити, – потiм запитали, чи можна iм разом iз К.

завтра вiдвiдати Замок. «Нi» у слухавцi було таким гучним, що долетiло навiть до вух К. Але вiдповiдь була ще бiльш вичерпною i звучала так: «Нi завтра, нi в будь-який iнший день».

– Я сам подзвоню, – сказав К. i встав.

Досi у залi майже не звертали уваги на К.