Конотоп над Єзучем

Кочовi племена, що так нещадно винищували слов’янськi народи, були набагато вiдсталими вiд них майже в усьому.

ІІІ

БИТВА БІЛЯ РІЧКИ РОСЬ

Охоронний загiн россичiв зненацька напав на хазар i перебив iх, а коней пригнали у слободу. Невеликi загони степовикiв часто з’являлись бiля Рось-рiки. Слобода вiдгонить iх своiми невеликими силами. Якщо з’явиться цiле вiйсько кочiвникiв, то треба мати для битви теж бiльше воiнiв. Воевода Всеслав поiхав у «городи» до князiв-старшин просити чоловiкiв на виучку у слободу.

Далекi поселення вiдмовлялись давати молодь, виправдовуючись оранкою землi, полюванням на звiра. Із семи городiв людей прислали п’ять, а iз двох – зовсiм вiдмовились.

А князь-старшина Павич з’явився у слободi та й забрав чоловiкiв назад для пахоти. Всеслав зустрiвся iз старим «вiдуном» Колотом, який робив заговори та умiв побачити будущину. Вiн бачив скорий напад iз степу. У слободi чоловiки займались вiйськовою виучкою, навчались управляти конем ногами, стрiляти iз лука, стоячи в сiдлi; або бути дворуким – в однiй руцi меч, в iншiй спис.

Слобожани самi заготовляли iжу: м’ясо, рибу, сири, хлiб. Тут були майстри по пошиву одягу iз шкiри, шили постоли-калиги з довгим ремiнням, ковпаки-шапки з плоским верхом пiд шоломи, безрукавки iз козячих шкiр шерстю уверх.

Була середина лiта. Воевода Всеслав висилае у степи до високоi могили невеликий загiн на вивiдини. Їхали, не кваплячись, минули Турове урочище i далекий дозор на в’язi. Через три днi були бiля степових iдолiв, висiчених iз сiрого каменю.

Склавши худi довгополi руки на животi, iдол тупо дивиться у степ. Його ноги вросли у землю по колiна. Вiн тут стоiть тисячу рокiв. Ще через тисячу вiн угрузне по саму голову.

Загiн заглиблювався у степи, дiйшли до рiчки Інгульця, де стояла висока могила, на нiй орел змостив гнiздо. Розмiстились пiд високим спуском, старший iз двома слобожанами пiднялись на вершину могили, вели огляд далеко у степ, чатували i в день, i в ночi. Пройшло майже два тижнi, та одного дня зверху помiтили неяснi рухи у степу, де небо зiйшлось iз землею.

Неяснi сiрi хмари рухались, згодом виступили обриси довгоi низки вершникiв. Це були хазари. Дозор послав першого вiстового сказати: «iдуть хазари».

На могилi продовжували спостереження, потiм послали другого вiстового зi словами: «iде вiйсько до двох тисяч воiнiв i обози». Вiстовий мчав без вiдпочинку. Коней мiняв, бо взяв трьох. Вiд могили до слободи дiстався за три днi, всiх коней «загнав».