Конотоп над Єзучем

По водах Клевеня люди добирались до городища Путивль, що з ІХ столiття уже стояло на високому березi Сейму. Цей зв’язок приводив до обмiну товарами мiж людьми. Путивльськi купцi iздили на торжки у Чернiгiв i на рiчку Торговицю. Глухiвськi мисливцi теж займались торгiвлею.

П«ятеро собачих упряжок, навантажених шкiрами i пушниною, виiхали iз Глухова на свiтанку. Кожнi сани тягли бiльше десятка собак. Погоничi бiгли поряд, махаючи довгими рогатинами. Їхали по льодах рiчки Клевень, що впадае до Сейму (стара назва «Семь»).

Рiчка Клевень, наближаючись до Сейму, дiлиться на декiлька рукавiв. Один з них прямуе до високого камня, що стоiть на березi, як охоронець. Тут собачi упряжки зупинялись. Собак пiдгодовували сухою рибою, погоничi пiдтягували ремiння на поклажах.

За старшого був високий сивий чоловiк. Довгi вуса та розкiшна борода вкривались iнеем, а з-пiд насурмлених брiв крижаним блиском свiтили сiрi очi. Короткий вовчий сiряк обтягував його широкi плечi, а шкiряний пояс крутився круг статури. За поясом стирчала сокира з довгим держаком, а з кожного галянища ведмежих унтiв виглядала ручка мисливського ножа.

Це був староста села Глухова – Харитон, якого прозивали «Сохатий».

Для поiздки до Чернiгова вiн запросив своiх побратимiв, Мину та Бурляя. Вони уже бували у таких мандрах. Обое були мисливцями на великих диких тварин, де потрiбна сила та розум. Їх рiд дуже давнiй. Пращури пам’ятали напади печенiгiв та розорення Путивля. Першi глухiвськi поселенцi копали землянки за озерами, а рiд прозивали «Заозерний».

Староста Харитон Сохатий запросив i молодих севрукiв. Це були Малк i Сiроок, вони загартованi вiд морозiв i вiтрiв, а ще витримують довгi бiги за собаками.

Собачi упряжки мчали по льодах рiчки Сейм. Зимовi днi короткi. Пiд вечiр небо насурмилось i повалив снiг. Першi сани завернули пiд високу глинисту кручу. Зверху звисали густi чагарники верболозу. Собаки лягли на снiг. Севруки поставили високi жердини пiд кручу i накрили кожами. Утворився зимовий курiнь, який захищав людей i собак вiд снiгу.

Собак годували рибою та сухим м’ясом.

Погоничi зiбрались бiля середньоi упряжки, гомонiли, гризли суху рибу та соти з медом. Пiд час таких зупинок на нiч, була велика загроза вiд нападу зграi вовкiв. Вовки загризають собак. У таких випадках подорожуючi брали декiлька забитих тушок ягнят чи телят i везли у санях.

При нападу вовкiв забите ягня жбурляли вовкам, а тi вiдставали вiд валки, яка втiкала якнайшвидше вiд переслiдування. Ранку не чекали.