Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

 – От у iюлi приiжджав од вас, оттуда один… деятель, так у нього був етот… джип, я не помню… «Пахеро», з переднiм i заднiм приводом. Зверь-машина.

– Собирайтесь, собирайтесь, Шлойма Васильович, – майже прохальним тоном протягнув вiд дверей другий квадратноплечий. – Потом, пiсля окончанiя заседанiя у вас ще буде врем’я пообщаться з родними, з матер’ю.

– Синку, iдь. Я чекатиму. – У материному голосi теж чулися нотки прохання. – Може ж, там не буде довго.

Неназваний досi квадратноплечий бiля дверей вже набирав якогось номера на телефонному апаратi.

– Ало! Катрушин, ти? Самчук говорить. Ми на Струтинськой. Давай сюда «волжану», до последнього под’езда.

І лiфта включи, бо шо нам, пешком топать з дев’ятого етажа? У нас же тут гость, iз Западного сектора, вiн ще подумае, шо в нас, у Ровно, лiфти не работають. Давай! Через п’ять мiнут виходим.

Микола Іванович вiдчинив дверi на балкон i вийшов. Шлойма взяв зi столу пакети й поставив перед матiр’ю.

– Мамо, я ось тут подарункiв купив.

– Дякую, сину, нащо ти витрачався? У вас же там усе таке дороге. А в нас усе е. Дякую, сину, вона буде рада. – Зазирнувши до пакетiв, мати вiдставила iх на пiдлогу. – Що там у вас з Оксаною? Як там ви? Не бiдуете?

– Прийшла «волжана», – повiдомив Микола Іванович, визирнувши з балкона.

– Нi, мамо, у нас все в порядку. – Розповiдати подробицi не хотiлось анiтрохи. Шлойма рвучко пiдвiвся з канапи й попрямував на балкон. Микола Іванович хотiв було перехопити його, але чи то не встиг, чи то не наважився.

– О, у вас харошi сiгарети! – Микола Іванович всiею своею квадратурою виник поруч, у вузьких балконних дверях. – Може, вгостите? А то вiд цього «Космосу» так у горлi дере…

Шлойма простяг йому вiдкриту пачку, але Микола Іванович, замiсть узяти з неi сигарету, забрав усю пачку до рук i заходився ii розглядати.

* * *

– Га-у-ло-i-сес… І шо то воно таке? – Потiм вiн нарештi таки вийняв сигарету, припалив i схилився поряд зi Шлоймою на бетонне опертя.

Сонце десь за будинком добивалося до зенiту. У двiр падала довжелезна прямокутна тiнь, немов величезне темне вiтрило. За дротяним парканом унизу висипали на перерву школярi. Старшi дiловито курили бiля жовтогарячого клена, передаючи сигарету по колу, в той час коли малеча намагалась упоперек стадiону зiграти мiнi-тайм футбольного мiнi-матчу.