Задіґ, або Талан

– Ах! – вiдповiла Азора, – коли б ви знали, що робила вона, коли я ii вiдвiдала!

– Що саме, мила Азоро?

– Вона одвертала струмок!

Азора сипала такими довжелезними лайками, вигукувала такi лютi докори проти молодоi вдови, що ця занадто багатослiвна чеснота не сподобалася Задiговi.

У нього був друг, на iм'я Кадор, один iз тих молодикiв, у яких жiнка Задiга знаходила бiльше чесноти й гiдностi, нiж у iнших; вiн узяв його собi за довiреного й, скiльки мiг, забезпечив собi його вiрнiсть значним подарунком.

Азора, провiвши два днi за мiстом в однiеi своеi приятельки, на третiй день повернулася додому. Слуги, плачучи, сповiстили, що чоловiк ii нагло помер тiеi самоi ночi, що iй не зважилися переказати цiеi скорботноi новини й поховали Задiга в могилi його батькiв край садка. Вона плакала, рвала волосся й присягалася вмерти. Ввечерi Кадор попросив у неi дозволу поговорити з нею, й вони плакали вдвох.

Другого дня вони плакали менше й пообiдали вкупi. Кадор зiзнався iй, що друг залишив йому бiльшу частину свого добра, й натякнув iй, що мав би за щастя роздiлити з нею свою частку. Дама поплакала, посердилась, але зробилася лагiднiшою: вечеря була довша за обiд; говорили все з бiльшою довiрою. Азора вихваляла небiжчика, але зiзналася, що в нього були хиби, яких нема в Кадора.

Посеред вечерi Кадор поскаржився на сильний бiль у селезiнцi.

– У вас часто бувае ця страшна хвороба? – спитала вона спiвчутливо.

– Кiлька разiв вона пiдводила мене майже до домовини, – вiдповiв iй Кадор, – i е тiльки однi лiки, щоб менi попустило, – це прикласти менi до боку нiс недавно померлоi людини.

– От дивнi лiки, – сказала Азора.

– Не дивнiшi, – вiдповiв вiн, – нiж подушечки пана Арну проти апоплексii.[19 - Арну – популярний у часи Вольтера паризький аптекар, який широко рекламував мiшечки, повiшенi на шиi, проти апоплексii.]

Цей доказ разом iз видатними якостями молодика змусив, нарештi, даму зважитися.